Читати книгу - "Доньки-матері, або як (не) завагітніти від зятя., Нонна Задніпряна"

– Ти все одно не залишаєш мені на це часу, – безтурботно відповів Олександр.

Але ж він їздить у відрядження! А скільки ночей вона проводить вдома, працюючі до ранку…

Такої відповіді Кіра аж ніяк не очікувала. Ошелешена, засмучена, вона сіла на ліжку і подивилася на нього зверху вниз. У неї й гадки не було, що вона може бути в нього не одна.

– Ти ніколи не казала, що надаєш цьому такого значення, – невдоволено сказав Олександр.

– Я не думала, що про це треба спеціально говорити. Я вирішила, що ти теж так вважаєш. Ти казав, я особлива, не така, як усі…

– Ти і є особлива. Але я не збираюся сидіти на ланцюжку мов цуцик. Ми з тобою не чоловік із дружиною. І ми обидва знаємо, що це далеко не головне.

– Ні, не обидва! – сумно промовила Кіра. – Я так не вважаю. – несподівано вона усвідомила жорстоку реальність, що це дійсно не шлюб, це – роман. – Я не хочу тебе ні з ким ділити!

– Але ж я не твоя власність! – Раптом розсердився Олександр.

– Мені цього й не потрібно. Але я маю бути впевнена, що поки ти спиш зі мною, у тебе немає жодної іншої жінки.

– Кіра, у нас поки що не ті стосунки, щоб на це претендувати. Ми дорослі люди, і ми вільні. А раптом ти зустрінеш чоловіка, з яким тобі теж захочеться переспати?

– Поки ми з тобою зустрічаємось, цього не може бути. А якщо й станеться, ти дізнаєшся про це першим.

– Дуже благородно з твого боку, – прагматично зауважив Олександр, – але я тобі такої обіцянки дати не можу. Будь-що може статися, коли й сам не думаєш…

– Але якби сталося, ти б мені розповів?

– Не обов'язково. Кіра, зрозумій, ми знайомі лічені тижні. Може за півроку, залежно від того, як у нас складатиметься... Але до цього ще дожити треба.

– Вражаюче! Як у тебе все розписано! Що через півтора місяці, що через три, через шість, через рік... Хто ж ці правила придумав?

– Все залежить від домовленості між чоловіком та жінкою, – незворушно відказав Олександр.

Кіра зрозуміла, що він не дасть їй на себе давити. Нема чого й намагатися. "Ексклюзивність" аж ніяк не входила до його планів.

– І яка між нами домовленість? – Запитала Кіра, дивлячись йому у вічі.

– Офіційно – поки що ніякої. Ми добре проводимо час, хіба не так? Що ще потрібно?

Не промовивши жодного слова, Кіра встала і кинула на нього погляд через плече.

– Мені потрібно набагато більше. Мені потрібно бути впевненою, що зараз я в тебе одна – якщо не в житті, то хоча б у ліжку.

– Це ж нерозумно, – нехитро заявив Олександр.

– А по-моєму, дуже розумно. Мені здається, у цьому й полягає життя. У чесності, у турботі про іншу людину, у вірності їй...

– Але ж ти отримуєш зі мною задоволення?

Він повернувся на бік і стежив за нею. Кіра одягалася.

– Так. Але життя складається не з одних насолод.

– Так дочекайся, поки воно не перейде в інше русло. Рано ще міркувати про такі речі. Кіра, ти все зіпсуєш!

– Ти сам вже це зробив.

Втім, вона готова була визнати, що він хоча б чесний. Але не більше.

– Якщо не робити різких рухів, може, ми до цього й прийдемо… Поступово…

– А поки ми туди «йдемо», ти спатимеш з іншими?

– Може, й ні. Поки що цього не було. Але можливості такої не виключаю.

– Але я не хочу, щоб мене постійно переслідували підозри. А це неминуче. Тепер, знаючи твої принципи, я не можу тобі вірити. А ти мені завжди можеш довіряти, навіть не знаючи де я і з ким. У цьому вся різниця.

– Але я від тебе вірності не вимагаю. Господи, це ж елементарні речі!

– Які? Що кожен – сам по собі і вільний кохатися з ким захоче? Як зворушливо! І дуже сумно. Мені потрібне щось більше. Я хочу кохання та чесності, без цього стосунків не буває.

– Я тобі ніколи не брехав. І не стану.

– Так, – сумно промовила Кіра. – Ти просто промовчиш. Вірно? – Він не відповів, і вона зміряла його довгим поглядом. – Якщо передумаєш, подзвони. – Вона мало не сказала: "Якщо подорослішаєш". – Все було чудово. Але якби я дізналася, що ти мені зраджуєш, все стало б зовсім інакше. Для мене це означало б кінець. Я дуже старомодна.

– Ти просто хочеш вийти заміж та тримати мене на прив'язі! – цинічно заявив Олександр. – Або хоча б вдавати, що одружена. Так от, ти – незаміжня! Могла б радіти з того, що є. Але мене окрутити тобі не вдасться!

Для нього це було б найстрашніше, гірше не буває.

– Я й раділа, але, на жаль, недовго. Ти все зіпсував.

– Даремно втрачаєш час, – роздратовано кинув він. – За твоїми правилами, давно ніхто не грає. Вони пішли в історію. Разом із похмурим середньовіччям.

– Може, ти й маєш рацію, – тихо промовила Кіра. – Але в такому разі я теж пішла в історію. Спасибі за все.

Вона вийшла, зачинивши двері, трохи постояла в холі і повільно рушила до ліфта. Кіра ще сподівалася, що він кинеться за нею, благаючи повернутися. Але в глибині душі вона розуміла, що цього ніколи не станеться. Ніколи…

Вона здобула ще один важкий урок. Нехай у Олександра Фраймана свої уявлення про стосунки з жінкою – вона на них нізащо не погодиться. І Олександр це вже зрозумів, і вона йому більше не потрібна. Матір мала рацію.