Читати книгу - "Справа Сивого"

Сєдов мовчки дивився з кутка, і його тонкі губи самі собою розходилися у задоволену посмішку.

Еварніцкій мовчки вийшов з кабінету.

Наступної суботи Сєдов знову подався до квартири Еварніцкого, аби довідатися у двірника, що відбулося після оголошення наказу міністра. Але підійшовши до парадного, побачив біля ґанку екіпаж, у який двоє робітників та служниця вантажили валізи та коробки. Сєдов відійшов убік, щоб не бути поміченим, і продовжив спостерігати за тим, що відбувається. Невдовзі після того, як останню валізу було завантажено, з дверей будинку вийшов сам Еварніцкій, дав робітникам по рублю, заліз до екіпажу та наказав візнику рушати.

Дочекавшись, поки роззяви, які завжди збираються подивитися за чужим життям, розійдуться, Сєдов викликав двірника.

— Куди поїхав квартирант?

Двірник знизав плечима.

— Мені вони не доповідають.

— А служниця що каже? — Сєдов знав, як насправді розповсюджуються новини.

— Каже, що подався на мамая.

— Якого мамая? — не зрозумів Сєдов.

— А хіба я знаю? Як сказала, так сказала.

— На мамая, — повторив Сєдов, дивлячись услід екіпажу, який давно вже сховався за поворотом.

На місце вичищеного Вайсмана пересадили Сєдова. Попри скептичне ставлення до цього уламка старого режиму, Клим у душі навіть зрадів такому сусідові. Принаймні буде з ким порадитися.

— Веніаміне Купріяновичу, я про Яворницького.

— Так-с, — старий поправив на носі пенсне. — І що там наробив наш Сивий?

— Та поки нічого. Мій агент повідомив, що біля нього кучкується різний антирадянський елемент.

Клим навмисне сказав про агента — і тека з написом «Мамай», яка лежала у портфелі, ожила в уяві, немовби стала реальністю.

— Цей, як ви зволили висловитися, елемент завжди збирався біля Сивого, — зауважив Сєдов.

— Ну так, але, крім того, йому, тобто моєму агенту, — Клим перечепився через це слово. — Тобто їй... йому... вдалося отримати деякі листи.

— Листи? — зацікавився старий.

— Так, листи, — Клим витягнув із портфеля свою здобич і розклав на столі.

— Цікаво-с, цікаво-с, — Сєдов ухопив своїми довгими пальцями перший лист. — Ого! Сам Родзянко! Ну, це швидше за все справи земляцькі, адже Михайло Володимирович був родом з Катеринославщини. Та й уже понад десять років перебуває у кращих світах. Я маю на увазі не еміграцію, а смерть, — про всяк випадок уточнив він.

— Але сам факт, — заперечив Клим.

— Факт полягає у тому, що Родзянка аж ніяк не можна звинуватити у хохломанії, швидше навпаки, він був типовим імперцем. Я розумію, молодий чоловіче, що у нинішніх реаліях це не може вважатися перевагою, але то зовсім інша історія.

Клим зітхнув. Старий взяв наступний лист і почав уважно вивчати його.

— Оце вже цікавіше, — зрештою підсумував він. — Член Катеринославської архівної комісії Володимир Машуков цікавиться українськими богослужебними книжками, які є у колекції Сивого. А знаєте чому?

— Чому? — запитав Клим.

— А тому що ніяких окремих «українських» богослужебних книг не існує й існувати не може. Іще за указом імператора Петра Олексійовича всі церковні книжки надсилалися до Синоду, щоб «не було ніякої різниці та окремого наріччя в них», ясно?

— Ні, — чесно зізнався Клим.

— Ну звісно! Ви ж, напевно, є членом Спілки войовничих безвірників?

Клим кивнув.

— Тоді повірте на слово старому клерикалу. Сам факт зберігання українських, тобто незаконних, богослужебних книжок уже тягне за собою звинувачення у єресі. А з точки зору світської влади — у націоналізмі.

— А факт тайника у Біблії?

— Тайника?

— Так.

— А що у цьому тайнику?

— Порожньо, — сумно зауважив Клим.

— Погано, — погодився Сєдов. — Так, дивимося далі. Рєпін...

— Це вже не так давно. Якийсь білофін.

Сєдов здивовано підняв очі на співрозмовника.

— Білофін, кажете? А художника такого не чули?

— Ой, — згадав Клим. — Точно!

— Ну, Бог із ним! А це, — він глянув на підпис під третім листом. — Чекайте-чекайте, невже це той самий Стасюк?

— Який той самий?

Сєдов стукнув себе по лобі тонким пальцем:

— Точно! Микола Михайлович Стасюк перебував під нашим наглядом іще з 1905-го. Звісно, треба було його одразу в Сибір, але тоді в імперії панували ліберальні настрої. А потім — це вже ваше відомство повинно знати краще — згаданий Микола Стасюк був міністром продовольства у Генеральному секретаріаті Центральної Ради.

— Петлюрівець! — видихнув Клим. — І де він зараз?

— Власне, я би й рекомендував вам поцікавитися, де він зараз, це цілком у вашій компетенції.

Клим вихопив з рук Сєдова лист Стасюка і почав вдивлятися у підпис, немовби намагався побачити там відповіді на головні питання.

— Отже, ваш агент зачепив дуже цікаву рибку, — підсумував Сєдов. — А що ви там казали про націоналістичний елемент, який кучкується навколо Сивого?

Не покладаючись на пам’ять, Клим поліз до портфеля та видобув написаний власною лівою рукою звіт агента «Мамая» про подорож Дніпровими порогами.

Сєдов узяв його з рук, гмикнув і почав читати.

— Ну, і ще Трохим Романченко, колишній хранитель музею, нині забезпечує зв’язок із Губвидавом, — згадав Клим зустріч у кабінеті Яворницького.

Сєдов двічі перечитав звіт, подивився у вікно, потарабанив пальцями по стільниці і врешті підсумував:

— Найцікавішим для розробки мені здався цей тип із Комісії Дніпрельстану.

— Синявський? — згадав Клим.

— Так, Антін Синявський, і знаєте чому?

— Чому?

Сєдов позначив посмішку на своїх тонких губах:

— Тому що він працював з Яворницьким іще у Комерційному училищі, до Жовтневого перевороту. І зараз знову з ним працює. А що це означає?

Клим стукнув себе по лобі:

— Точно! Він знає всіх — і тих, що раніше, і тих, що тепер. Як же я сам не здогадався?

Сєдов розвів руками:

— Тому, власне, мене й запросили консультантом попри неприйнятне дворянське походження та службу у Департаменті поліції. Крім того, цей ваш Синявський був арештований нами ще у студентські роки за участь у підпільному гуртку, який мав зв’язки з націоналістом Драгомановим. Так що його персона нам добре відома.

Утім, для затримання Синявського поки що не було приводу, а викликати його на допит не було можливості — керівник історичної секції Комісії Дніпрельстану постійно працював у Харкові. Тому, повагавшись, Клим вирішив