Читати книгу - "Ресторан на краю Всесвіту"

Ступивши на долівку склепу, Форд Префект тихо присвиснув.

– Ну й дива, – сказав він.

– Чому з цими покійниками так носяться? – запитав Артур, нервово ступаючи за Фордом.

– Хтозна, – відповів Форд. – Давай подивимося, га?

При ближчому огляді труни більше нагадували саркофаги. Їм вони сягали по пояс, і на перший погляд здавалося, що вони виготовлені з білого мармуру чи з матеріалу, який майже не відрізнявся від нього, хоча насправді і не був білим мармуром. Зверху саркофаги були напівпрозорими і можна було розгледіти розмиті риси їхніх покійних і вірогідно щиро оплаканих мешканців.

Вони були гуманоїдами і очевидно усі прижиттєві турботи на якомусь з світів, звідки вони були родом, уже залишилися у них позаду. Інших думок не виникало. Між саркофагами поволі перекочувалися хвилі важкого, масного на вигляд білого газу, і Артур спершу подумав був, що це для того, щоб створити у склепі відповідний настрій, але потім збагнув, що від холоду з нього защеміли ноги. На дотик саркофаги теж були дуже холодні.

Зненацька Форд присів перед одним із них. Зі свого ранця він витяг кінець рушника і став щось затято терти.

– Поглянь, тут якась табличка, – пояснив він Артурові. – Вона вкрита інеєм.

Він відчистив табличку від інею і уважно розглянув вибиті на ній літери.

Як на Артура, то це були відбитки лапок павука, який влив у себе надто багато того, що могли б випивати у вільний вечір павуки, однак Форд одразу впізнав один із стародавніх різновидів галактичної говірки.

– Тут написано: “Флот Голгафрінчамського Ковчега, зореліт Б, сьомий відсік, стерилізатор телефонів другого класу” і серійний номер.

– Стерилізатор телефонів? – перепитав Артур. – Мертвий стерилізатор телефонів?

– Та ще й який.

– Але що він тут робить?

Форд пильно подивився через прозоре віко на істоту, що лежала всередині.

– Нічого особливого, – відповів він і раптом у нього на обличчі промайнула одна з його посмішок, після якої люди думали, що він напередодні перепрацював і йому пора як слід відпочити.

Він поспішив до іншого саркофага. Кілька секунд посовав рушником і оголосив:

– Це мертвий перукар. Ось так!

У наступному саркофазі своє останнє пристановище знайшов рахівник рекламної фірми; у ще одному – продавець уживаних автомобілів третього класу.

Несподівано увагу Форда привернув оглядовий люк у долівці, і він присів, щоб відчинити його, розганяючи руками хмари холодного газу, які загрожували накрити його з головою.

У Артура майнула думка.

– Якщо це просто домовини, – сказав він, – то чому їх зберігати в охолодженому стані?

– Або, краще сказати, навіщо їх взагалі зберігати? – кинув Форд, піднімаючи кришку люка. Газ полився в отвір. – А й справді, навіщо йти на такі витрати зусиль та коштів і возити космосом п’ять тисяч тіл?

– Десять тисяч, – сказав Артур, показуючи на арку у протилежному кінці, де ледь виднілася наступна камера.

Форд засунув голову до отвору у долівці. Його голова знову з’явилася на поверхні.

– П’ятнадцять тисяч, – сказав він. – Там внизу їх теж до біса.

– П’ятнадцять мільйонів, – промовив якийсь голос.

– Це багато, – відказав Форд, – дуже багато.

– Поволі поверніться обличчям до мене, – гостро скомандував голос, – і руки догори. Один зайвий рух, і я пошматую вас на дрібненькі кавалки.

– Привіт, – тільки й спромігся вимовити Форд, поволі розвертаючись, піднімаючи руки догори і утримуючись від зайвих рухів.

– Чому, – зітхнув Артур, – чому завжди нас так непривітно зустрічають?

У дверях, якими вони пробралися до склепу, вимальовувався силует чоловіка, що так непривітно поставився до їхньої появи. Його невдоволення частково вчувалося у лайливому і зверхньому тоні його голосу, а частково читалося в лютому погляді, з яким він направив у їхній бік дуло довгої срібної рушниці моделі “Тут тобі й смерть”. Очевидно людину, яка проектувала цю рушницю, чітко попередили не ходити кругом та навколо.

“Зроби так, щоб від одного її вигляду було страшно, – наказали їй. – Зроби так, щоб одразу усім було зрозуміло, з якого боку рушниці небезпечно, а з якого – ні. Зроби так, щоб той, хто опинився з небезпечного боку, був абсолютно переконаний, що він справді потрапив у халепу. Якщо для цього доведеться додати якісь гострі виступи чи зубці або наставити на ньому чорних цяток, то нехай так і буде. Це не така рушниця, яку можна повісити над каміном чи залишити у підставці для парасольок.

Вона призначена для того, щоб ходити з нею напереваги і вганяти людей у жалюгідний стан”.

Форд і Артур сумно втупилися на рушницю.

Чоловік з рушницею відійшов від дверей і обійшов непроханих гостей півколом. Коли він вийшов на світло, вони розгледіли його чорну із золотим уніформу, ґудзики на якій були такими відполірованими і сяяли так сліпучо, що будь-який водій зустрічного автомобіля неодмінно розлютився б і поблимав йому фарами.

Він показав дулом на двері.

– Виходьте, – наказав він. Люди, в руках у яких така грізна зброя, не мають потреби вдаватися ще й до слів. Форд і Артур вийшли, зразу ж за ними рушив страшний бік рушниці моделі “Тут тобі й смерть” і блискучі ґудзики.

Завертаючи до центрального коридора, вони зіткнулися з групою з двадцяти чотирьох бігунів, які встигли побувати у душовій і змінити одяг.

Вони проминули їх і зникли у дверях склепу. Артур оглянувся і провів їх здивованим поглядом.

– Рухайся! – гаркнув їхній конвоїр.

Артур пішов уперед.

Форд стенув плечима і рушив теж.

А у склепі бігуни підійшли до двадцяти чотирьох порожніх саркофагів біля бічної стіни, відчинили їх, позалізали всередину і занурилися в міцний двадцятичотиригодинний сон без всіляких сновидінь.

РОЗДІЛ 24

– Е-е, капітане...

– Так, Номере Перший?

– У мене тут рапорт від Номера Другого.

– О, лишенько...

У верхній частині зорельоту з капітанського містка Капітан