Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Де ти таке чув? — поцікавився я.
— Чутки швидко поширюються.
— Якщо судити з його авто й одеколону, не можу не погодитись,— гмикнув я.
— Який він на вигляд?
— Американець.
У Не Здавайся розширилися очі.
— Ковбой?
— Ні. Торговець чаєм.
— Багатий торговець чаєм? — здивувався Не Здавайся.— Вперше про такого чую.
— Просто він багато його продає,— пояснив я. Попереду показалися вали Форт-Вільяму.
Навіть із нашими поліційними посвідченнями переговори на пропускному пункті на в’їзді до форту зайняли більше часу, ніж напередодні ввечері, коли я був у супроводі Доусоновських горлорізів. Ми передали ордер, підписаний лордом Таггартом, вартовому з пласким обличчям та душею цеглини, він уважно його оглянув і зник із ним у караульній. Якийсь час по тому — минуло, мабуть, хвилин п’ять, а здалося, що набагато більше,— він повернувся і помахав, щоб ми проїжджали.
— Тримайте курс до бараків Святого Георгія,— наказав він.
— Там тримають демонстрантів? — уточнив Банерджі.
Вартовий похитав головою.
— Ні. Але можете повірити мені на слово, ви їх не оминете.
Ми проїхали крізь блок, де розташувалася штаб-квартира військової розвідки, до церкви Святого Петра в центрі форту, а тоді до бараків Святого Георгія. Вартовий мав рацію. Неподалік від бараків відгородили колючим дротом територію, де тримали кілька сотень індусів, кілька з них були в хакі, переважна більшість — у конгресовому білому.
Не Здавайся наказав водію зупинитись. Ми вийшли й наблизилися до огорожі. Вхід, який являв собою проpixy у колючому дроті, охороняло двійко знуджених сикхів. Я вручив ордер здорованю з нашивкою на плечі й пояснив, що ми шукаємо Даса.
Він ретельно вивчив папери, помарширував до бараків і повернувся за кілька хвилин з рудоволосим офіцером, майже хлопцем на вигляд, який представився капітаном Маккензі з Чорної Варти[18].
— Дуже вчасно! — вигукнув він.— Враховуючи те, що мене призначили за всіма ними наглядати.— Він кивнув за огорожу.— Ваш десь там. Де саме, знаю не краще за вас.
Він провів нас крізь проріху в натовп місцевих.
Видно було, що Не Здавайся збентежився.
— Що зроблять із цими людьми? — запитав він.
— Їх судитимуть,— сказав Маккензі.— Установлять ватажків і повідділяють їх від решти. Ми отримали наказ покарати всіх в одностроях. Що ж до решти,— знизав він плечима,— то вирішуватимуть ті, кому більше платять.
Повітря було важким від смороду поту та сечі, навколо нас на землі сиділи чоловіки, загорнувшись у сірі армійські ковдри, збившись купками, щоб не змерзнути. У глибині, під умовним захистком намету, лежали інші, вкриті синцями, перев’язані; декому обробляли рани виснажені санітари. Сірі обличчя, вкриті щетиною, хор надривного кашлю. Туалет являв собою нашвидкуруч викопану в кінці майданчика яму, яку саме засипали вапном кілька заарештованих під командою британського сержанта.
— Дас! — вигукнув Маккензі.— Офіцер шукає Даса!
Десь далеко з одного боку заворушилися люди.
— Сюди,— скомандував Маккензі і повернув у той бік, як рибалка, який вирахував присутність косяку за збуренням на воді.
Скупчення індусів розступилося перед нами, відкривши Даса, що сидів, схрестивши ноги, на армійській ковдрі. Навколо нього зібралася купка молодших чоловіків: хтось стояв, хтось присів навпочіпки, серед них височіла постать в окулярах — Дасів лейтенант, Субхаш Бос.
Дас усміхнувся і махнув Босу, щоб той допоміг йому зіпнутися на ноги, і привітався з нами наче з друзями, яких давненько не бачив.
— Капітане Віндгеме, Сурене,— сказав він з більшим ентузіазмом, ніж личить чоловіку його віку, який провів зимову ніч на вулиці.— Мушу зізнатися, бачити вас обох тут — несподіванка для мене, хоча й приємна. Сподіваюся, що ви прийшли сказати, що віцекороль пристав на наші вимоги полишити Індію.
— Сумніваюся, що він планує виїхати зі своєї резиденції найближчим часом,— відповів я.— Принаймні я не отримував наказів на випадок такої ситуації. Наразі маю інструкції відвезти вас і містера Боса до вас додому.
— Ви нас звільняєте?
— Не зовсім. Ви перебуватимете під домашнім арештом.
— А як же мої друзі тут? — запитав він, обвівши загородку рукою.
— Щодо них мені нічого не наказували.
Дас замислився.
— А що, як я відмовлюся їхати?
— Питання не обговорюється,— заявив я.— Або ви поїдете з нами, або вояки відтягнуть вас туди посеред ночі у кайданках. На це знадобиться більше часу, та й гідності в такій ситуації менше, але результат той самий.
— Гідність мене мало хвилює,— завважив він.
— Будь ласка, каку,— втрутився Не Здавайся.— Зайві п’ятнадцять годин у цьому місці нічого не дадуть.
Дас поглянув на Не Здавайся, тоді на свого лейтенанта, Боса, перевів очі на мене.
— Якщо ви не проти, я б хотів перемовитись із Субхаш-бабу.
Я кивнув, погоджуючись, і вони з Босом відійшли й приглушено заговорили бенгальською.
За кілька хвилин Дас повернувся. Бос лишився там, де стояв.
— Дуже добре, джентльмени,— сказав Дас.— Ми до ваших послуг.
— Які умови мого домашнього арешту? — поцікавився Дас, коли ми виїжджали за браму форту. Я сидів між ним і Босом, Не Здавайся — поруч із водієм.
— Дуже прості,— відповів я.— Ви не робите ніяких спроб улаштувати ще більше клопоту до чи під час візиту принца Уельського.
— А якщо я відмовлюся?
Гарне питаннячко. За звичайних обставин порушників закону кидають до в’язниці. Але Ґанді, Дас та їхні послідовники геть порушили правила гри. Вони бажали опинитися у тюрмі, щоб показати, що загроза британської в’язниці та загалом британського закону нічого для них не означає. Ніби вважали ув’язнення моральною перемогою, тож ми, своєю чергою, опинилися в дивній ситуації, мудруючи, як не кинути їх до тюрми, не визнаючи, що насправді це чистісінький фарс. На щастя, у випадку з Дасом лорд Таггарт продумав і запасний план.
— Вас перевезуть до Дарджилінга,— відповів я.— Я так розумію, ви і там будинок маєте.
Як же приємно заарештовувати людину, що володіє стількома будинками, як-от Дас. Коли мова заходить про те, яке місце для ув’язнення обрати, вибір у нас вельми великий.
— Я матиму доступ до газет? — запитав він.
— Сумніваюся. Та й читати там останнім часом нема чого. Про вчорашню демонстрацію і словом не обмовилися, у всякому разі в англомовних часописах, у бенгальських, можливо,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
