Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про іноземну пресу та лондонські газети я згадувати не став. Зрештою, моя робота — не забезпечити його точним відображенням поточного стану, а радше відрадити його від таких дій у майбутньому, які зроблять роботу Імперської поліції — і моє життя, як на те пішлося,— складнішими, ніж зараз.
Якийсь час Дас дивився у вікно. Чудово уявляю, про що він міркував. Вулиці не дуже змінилися відучора. Крамниці відчинені, трамваї сновигають. Калькутта зайнята своїми справами, ніби його демонстрації напередодні ввечері ніколи й не було. Правда полягала в тому, що люди втомилися. Протести, як і вживання опію, підкорялися закону спадної прибутковості. Що більше це роблять, то менший ефект отримують наступного разу. Дас зі своїм спалюванням одягу був уже простроченою новиною. Він зі своїми людьми робив це вже багато разів, і настав час, коли народ перестав вигукувати лозунги й почав сумніватися, чи доречно спалювати одяг, який зігрів би їх зимовими ночами. Що ж до арештів, то що значили ще кілька сотень, коли у в’язницях уже сиділи десятки тисяч?
— Можливо, потрібні рішучіші дії,— промовив Дас.— Чи не влаштувати мені голодовку?
Не Здавайся рвучко обернувся на передньому сидінні, ніби хтось дав йому ляпаса.
— Будь ласка, каку,— запротестував він.— Голодовка вас уб’є. Що станеться тоді з каку-ма та вашими дітьми? Хіба можуть вони пожертвувати чоловіком і батьком?
Дас посміхнувся йому з блаженним ідіотизмом святого, що не дочекається дня, коли вийде на арену з левами.
— Нічого, за що варто боротися, не можна досягнути без жертви, Сурене,— відповів він.
Більшості бенгальців притаманна схильність до мучеництва, і Дас не виняток. Схоже, саме мені випало лопнути цю бульбашку.
— Гадаю, щоб це зробити, вам потрібний дозвіл Ґанді. Не думаю, що він дозволить своєму головному лейтенанту в Бенгалії виписати собі смертний вирок.
Дас так і гупнувся з небес на землю, вражений реалістичністю моїх слів. У Не Здавайся ж вигляд був такий, ніби його ледь не переїхав автобус.
Біля маєтку Даса скромно розташувався загін поліціянтів, так скромно, як тільки можна, тобто озброєних серед них видно не було, але вигляд у присутніх був доволі загрозливий.
— Що тепер? — запитав Дас, коли автомобіль зупинився.
— Тепер ми передаємо вас у ніжні обійми наших колег із Бхованіпурського відділку, і доки ви дотримуватиметеся умов домашнього арешту, у подальших діях потреби не буде.
Сподіваюся, що він прислухається до моїх слів. Останнє, чого мені б хотілося,— везти старого в Дарджилінг у грудні. За цієї пори року і в Калькутті дуже холодно для бенгальців, а в Дарджилінгу в передгір’ях Гімалаїв вони почуватимуться змерзлими, як на Північному полюсі.
Втім, щось підказувало мені, що ці надії занадто оптимістичні. Як він і казав, ціль ненасильницької не-співпраці — спровокувати реакцію, і, певно, він придумає щось іще до сніданку.
Дружина Даса, Басанті Деві, стояла біля брами, обабіч неї — дверник і молода жінка в білому сарі. Побачивши обличчя чоловіка у вікні автомобіля, вона з явним полегшенням зітхнула.
Дас обернувся до мене.
— Ви мусите завітати на горнятко чаю.
— Іншим разом,— відмовився я.
До нас хутко підбіг худенький місцевий констебль, відкрив дверцята з Дасового боку, допоміг старому вийти з авто, ніби то якесь цабе прибуло до Дорчестера. Дас подякував, поплескав його по руці, і констебль розплився в усмішці, ніби його щойно благословив святий.
На обличчі констебля я вбачив майбутнє. Боротьба, яку ми вели,— битва за те, щоб Індія лишалася британською,— приречена на поразку. Якщо навіть наші люди ставляться до ворогів ніби до святих, які у нас шанси? Ясно, що багато індійців, що працюють на нас у поліції, армії, бюрократичних структурах, міркують так само, як і цей констебль. На нас вони працюють через необхідність: наша готівка наповнює їжею їхні шлунки, але серця їхні на іншому боці.
Я їх не звинувачую. Як можна, коли навіть описувати словом «ворог» таку людину, як-от Дас, якось неправильно? Ми заарештували його за промови із закликом до рівності, кинули в імпровізовану тюрму, протримали ніч на вулиці за найхолоднішої пори року, а він запрошує нас на чай. Важко відчувати неприязнь до нього, не кажучи вже про те, щоб класифікувати його як смертельного ворога.
Мене раптом осяяло, що в цьому і полягає справжня проблема. Щоб вважати людину своїм ворогом, потрібно ненавидіти його, і якщо ненавидіти того, хто бореться з тобою кулями і бомбами, легко, то в біса важко ненавидіти того, хто протистоїть тобі, звертаючись до твого власного морального компаса.
Ми, британці, вважаємо себе високоморальними людьми. Чим є хвалене британське чуття чесної гри, як не маніфестацією нашої моральності? Геніальність Ґанді і Даса полягає в тому, що вони розуміють нас краще за нас самих. Вони чудово усвідомлюють, коли до того доходить справа, що британці й індійці не такі вже різні, і перемогти нас можна, звернувшись до кращої частини нашої натури — змусити нас усвідомити моральну недоречність нашого перебування в Індії.
Контролювати Індію ми можемо лише силою зброї, але ця сила неспроможна проти людей, які не б’ються у відповідь; бо не можна вбивати людей просто так, не вбиваючи при цьому частину себе. Цю дилему нам ніколи не розв’язати. Британська Індія — хвора людина на смертному ложі, і хай би що ми робили, це лише відстрочує неминуче. Питання лише в тому, скільки часу нам знадобиться, щоб усвідомити це й поставити крапку.
Дев’ятнадцять
Я надірвав його і витяг уміст: кілька тоненьких аркушиків паперу, заповнених друкованим шрифтом, зі словами «Військовий шпиталь Барракпуру» великими літерами вгорі, під ним стояло ім’я Рут Фернандес.
— Що це? — поцікавився Не Здавайся.
— Хтось прислав нам особисту справу медсестри Фернандес.
— Хто? Полковник Маꥳр?
Я зазирнув у конверт, чи немає там пояснювальної записки, але добре знав, хто міг його прислати. Дата на конверті повідомила все, що я хотів знати. Французький почерк трохи відрізняється від англійського варіанта, особливо у написанні деяких літер — зокрема цифри 1. Французи завжди пишуть її з довшим гачечком.
— Сумніваюся,— сказав я, гортаючи сторінки.
— Звідки ви знаєте?
— Пояснювальної записки немає. Якби його послали за наказом Маꥳра, обов’язково б додали, а тут немає нічого, навіть імені відправника, що означає тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
