Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія 📚 - Українською

Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мексиканська готика" автора Сільвія Морено-Гарсія. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 74
Перейти на сторінку:
була така щаслива, коли виходила заміж, — раділа, як дурепа, як висловився батько. Вірджил був жорстокий до неї? Судячи з нашої учорашньої розмови, він вміє бути безжалісним.

— Це все будинок, — пробурмотів Френсіс. На обрії замайоріла брама, прикрашена уроборосом, що кидав на землю темну тінь. — Цей дім не створений для любові.

— Будь-яке місце годиться для любові, — заперечила вона.

— Тільки не це і не для нас. Зазирни на два-три покоління назад, і ніде не побачиш любові. Наш рід неспроможний на неї.

Зчепивши пальці довкола ґрат, він мовчки постояв якусь хвильку, дивлячись на землю. Відтак відчинив браму і пропустив Ноемі.

Тієї ночі їй наснився ще один дивний сон. Його складно назвати кошмаром, бо вона не відчувала ніякого страху — скоріше спокій і відстороненість.

У тому сні будинок знову змінився, але цього разу не складався з м’язів і сухожиль. Вона ступала по килиму з моху і квітів, на стінах вилися виноградні лози, і світили тьмяним жовтим світлом гриби, освічуючи стелю і підлогу. Здавалося, ніби якось уночі в дім зайшов ліс і залишив там якусь частинку себе. На сходах рука Ноемі трималася за поросле квітами поруччя.

Пройшлася коридором, зарослим грибами — високими, аж по пояс, — намагаючись роздивитися картини, що ховалися за густим листям.

У тому сні вона знала, куди їй іти. На вході на кладовище не стояло ніякої брами, та й для чого? Це ж бо був час задовго до будівництва цвинтаря — коли там планували трояндовий сад.

Квіти ще не виросли — не прийнялися. Там, на краю соснового бору, де туман огортав каміння й чагарники, панував цілковитий спокій.

Ноемі почула голоси, дуже гучні, за якими пролунав пронизливий крик. Проте усе навколо було таке спокійне, незворушне, що той спокій передався і їй. І навіть коли крики стали гучніші й інтенсивніші, вона усе одно не боялася.

Вийшовши на прогалину, побачила жінку, що лежала на землі. Її живіт був величезний, роздутий. Вона народжувала — ось звідки крики. Навколо неї купчилося кілька жінок, тримаючи її за руку, прибираючи ріденьке волосся з обличчя і щось їй нашіптуючи. Чоловіки стояли зі свічками й ліхтарями.

Ноемі помітила маленьку дівчинку із зібраним у хвостик білявим волоссям, що сиділа на стільці. В руках тримала білу ряднину для сповивання немовляти. За нею сидів чоловік, тримаючи руку на її плечі. На пальці в нього був перстень із бурштиновою вставкою.

Уся ця сцена виглядала дещо безглуздо: жінка народжувала в грязюці, а чоловік з дитиною сиділи на обтягнутих вельветом стільцях, немов дивлячись якусь виставу.

Чоловік поплескав малу по плечу — раз, двічі, тричі.

Як давно сидять вони у цій тіні? Коли почалися перейми? Та, схоже, лишилось недовго, час прийшов.

Схопивши чиюсь руку, жінка низько, натужно закричала, потім до Ноемі долинув мокрий звук: жива плоть плеснулася на пологу землю.

Чоловік устав і підійшов до жінки. Даючи йому дорогу, люди розступалися перед ним, як море.

Він поволі нахилився і підняв новонароджене маля.

— Смерть подолано, — промовив він.

Та коли він підняв руки, дитини в них Ноемі не побачила. Жінка народила сірий кавалок плоті, схожий на яйце, вкритий товстою мембраною і слизький від крові.

Це була пухлина — нежива, хоч і злегка пульсувала. Раптом вона задрижала, мембрана тріснула і злізла, а пухлина вибухнула хмарою золотого попелу, який чоловік почав жадібно вдихати. Чоловіки зі свічками й ліхтарями і всі присутні підійшли ближче, попіднімавши руки, немов намагаючись торкнутися золотого пилу, котрий поволі опадав на землю.

Усі забули про жінку, вся їхня увага була зосереджена на кавалку плоті, що його тримав високо над головою чоловік.

І тільки дівчинка дивилась на знеможену, тремтячу фігуру на землі. Вона наблизилась до неї, притулила їй до обличчя ряднину, яку тримала в руках, і міцно притиснула. Неспроможна вдихнути, жінка засмикалась, замахала руками, намагаючись прогнати дитину, але була занадто квола, а червонощока малá душила міцно. Поки жінка, задихаючись, корчилася на землі, чоловік повторив свої слова:

— Смерть подолано, — сказав він і перевів погляд на Ноемі.

І саме в ту мить, коли він глянув на неї, вона згадала про страх, жах, огиду і відвернулася. Відчула в роті присмак крові, а у вухах їй стояло безперервне дзижчання.

Прокинувшись, Ноемі побачила, що стоїть біля підніжжя сходів. Крізь вітраж всередину линуло місячне сяйво, кидаючи жовті й червоні тіні на її сорочку. Пробив годинник, заскрипіли дошки. Вона поклала руку на поруччя і уважно прислухалась.

15

Ноемі постукала, зачекала, але до неї ніхто не вийшов. Нервово посмикуючи шлейку сумочки, постояла перед Мартиним домом ще трохи, аж тоді визнала свою поразку й поволі рушила до Френсіса, що запитливо дивився на неї.

Він лишив машину неподалік від площі й, попри її запевнення, що можна зачекати, як минулого разу, відповів, що хоче прогулятися, й прийшов сюди з нею. Це наштовхнуло Ноемі на думку, що його послали шпигувати за нею.

— Здається, вдома нікого немає, — сказала вона.

— Почекаємо ще трохи?

— Ні. Мушу ще заскочити в лікарню.

Френсіс кивнув, і вони неспішно попростували до центральної частини Ель-Тріунфо, де дорога була дорогою, а не болотом.

Ноемі боялася не застати ще й лікаря, та саме коли вони підійшли до лікарні, з-за рогу з’явився Хуліо Камарілло.

— Лікарю Камарілло, — привіталась Ноемі.

— Доброго ранку, — відповів той. Під пахвою ніс паперовий пакет, у руці тримав саквояж. — Ви сьогодні рано. Потримайте, будь ласка.

Френсіс витягнув руку і підхопив саквояж. Лікар Камарілло добув зв’язку ключів, відімкнув двері і впустив відвідувачів.

Відтак зайшов за стійку реєстрації, сховав під неї пакет і усміхнувся до них.

— Здається, офіційно ми ще не знайомилися, — звернувся він до Френсіса. — Але я бачив вас на пошті з лікарем Каммінсом. Ви Френсіс, якщо не помиляюся?

— Френсіс, — спокійно підтвердив юнак.

— Коли минулої зими я прийшов на місце лікаря Корони, він розповідав мені про вас і вашого батька. Здається, колись вони разом грали в карти. Хороший він чоловік, той лікар Корона. А вас, Ноемі, ще непокоїть рука? Ви через неї прийшли?

— Я б хотіла поговорити. У вас є час?

— Авжеж. Заходьте, — запросив лікар.

Ноемі пройшла за ним у кабінет. На ходу оглянулася — перевірити, чи не йде за нею Френсіс, але той присів на стільчику в коридорі, заклавши руки до кишень і втупивши погляд у підлогу. Якщо і намагається стежити за нею,

1 ... 38 39 40 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"