Читати книгу - "Приховані гріхи, Світлана Литвиненко"

  Ігор зупинився біля офісу Назара і Ема поспіхом вилізла з салону автомобіля намагаючись приборкати емоції схвильованості через почуті зізнання з його боку. Вона йому подобається так само як і він їй. І тепер Ігор знає, що він їй подобається, і вона знає, що теж викликає симпатію у нього. Емілія зовсім не планувала зізнаватися йому в цьому і за язик її ніхто не тягнув говорити правду. Якось всі слова само собою злетіли з її уст про які вона вже шкодувала.

-Нам треба піднятися на другий поверх,- сказав їй Ігор,- ще раз вибач, якщо засмутив тебе. Я все розумію. І межу дозволеного ми переходити не будемо.

-Правильно, межу дозволеного переходити не будемо,- та насправді десь глибоко в душі їй хотілося протилежного, всупереч своїм принципам та переконанням.

  Вони разом зайшли до кабінету приватного детектива, який чекав на них. В цей час Назар гадав навіщо він міг знадобитися няні. Та врешті-решт вирішив, що, мабуть когось треба буде розшукати й зараз дізнається чи мав він рацію. Привітавшись Назар запросив їх присісти у крісла, які стояли навпроти його робочого столу, а також наказав своїй секретарці принести каву. Відрекомендувавши Емілію перед Назаром та перекинувшись ввічливими словами Ігор сказав:

-Я вас залишу, щоб ви могли спокійно поговорити, зачекаю у коридорі, зроблю пару дзвінків.

-Звичайно,- відповів на те Назар.

-Я хочу, щоб ви лишилися,- Ема здивувала чоловіків,- я не хочу нічого від вас Ігорю Олександровичу приховувати.

-Звісно, я ціню вашу довіру, але заважати все ж не стану,- Ігорю було приємно, що вона була готовою бути відвертою у його присутності.

-Я хочу з’ясувати правду про свого чоловіка,- Ема ніби не звернула уваги на слова Ігоря.

-Продовжуйте,- попросив Назар,- взявши до рук ручку, щоб робити помітки у своєму блокноті одночасно перекинувшись поглядом з Ігорем, який відійшов до вікна.

-Він у мене науковець і зараз повинен перебувати в Антарктиді. Олег запевняв мене, що він очолює наукову експедицію, яка займається дослідженнями. Та пару днів потому я його бачила у місті й не самого…, а з іншою жінкою та дитиною. Спочатку я гадала, що обізналася та зараз переконана, що то був він. І з кожним днем я переконуюся у цьому ще більше та більше.

-А ви з ним телефоном спілкуєтеся? – запитав Назар.

-Так, але останнім часом його телефон постійно у зоні недосяжності.

-А колегам свого чоловіка ви намагалися телефонувати?- Назар уважно спостерігав за Емою.

-Ні. Якщо чесно я якось про це і не подумала,- зізналася Емілія.

-Можете бути впевнені, що я вам допоможу. Вже найближчими днями ви дізнаєтеся правду,- Назар знав, що це так і буде, бо для нього ця справа здавалася занадто легкою.- А зараз, будь ласка, якомога більше розкажіть про Олега. Як ви познайомилися, де він любить бувати, у якому саме інституті він працює… Ви повинні розповісти про такі деталі, які мені можуть знадобитися у проведенні розслідування. І обов’язково мені на телефон перекиньте його світлину.

  Після завершення розмови Емілія серйозним тоном запитала у приватного детектива:

-Скільки будуть коштувати ваші послуги?

-Ви нічого мені не винні. Я допоможу вам задарма,- Назар кинув погляд у бік Ігоря.

-Я не хочу бути нікому нічого винна. Тому задарма допомагати мені не треба. Чуєте Ігорю Олександровичу за себе я хочу заплатити сама. Для мене це важливо,- Емілія здогадувалася чому Назар так їй відповів.

-Я чудово чую, про що ви говорите,- Ігор відійшов від вікна  та знову сів до крісла непомітно давши знак Назарові, щоб той підтримав його,- ну, якщо для вас це так важливо…

-Після закінчення розслідування я вам виставлю рахунок,- поспішив відповісти Назар, який вже зрозумів свого друга, що варто буде вказати невелику суму.

-Так і повинно бути, дякую вам обом,- Ема задоволено усміхнулася допивши свою каву.

-Ігорю, у мене для тебе є інформація,- Назар звернувся до друга,- коли матимеш можливість заходь поговоримо.

-А знаєте, -Емілія підвелася,- ви зараз і поговоріть, а я вже піду. У мене є ще справи у місті.

-Я вас підвезу,- Ігор ривком теж підвівся із крісла.

-Будь ласка, не треба,- відмовила Ема подивившись йому прямо у вічі,- ви й так зі мною провозилися цілий ранок. А ще я хочу побути на одинці.

-Я вас зрозумів,- Ігор справді все зрозумів і не став наполягати,- але дозвольте я викличу вас таксі.

-І цього робити не варто, бо я хочу пройтися, подумати…

  Розпрощавшись Емілія вийшла з офісу приватного детектива. У неї були ще вільні години до завершення занять у школі. Саме зараз з’явилося бажання зайти додому в ту квартиру, яку знімали.  Хотілося хоч пару годин належати самій собі, щоб дати волю сльозам які її душили, коли вона розповідала Назарові про свого чоловіка. А ще їй хотілося подумати про Ігоря, хоча розуміла, що цього краще не робити…     

  Ігор зачинив за Емою двері кабінету та знову підійшов до вікна бажаючи побачити як вона йтиме по тротуару.

-Закохався ти у неї по самі вуха,- почув Ігор висновок друга.- Одне єдине запитання, що ти будеш з цим робити?

-А ти пронизливий,- Ігор сів на диван, який стояв під вікном, коли Емілія завернула на іншу вулицю і він вже не мав змоги спостерігати за нею,- я нічого з цим робити не буду, залишу все як є.

-Гадаєш, що в тебе вийде?- Назар відхилився на спинку свого крісла, прижмурив очі.

-Треба, щоб вийшло. Бо нічого міняти у своєму житті я не планую. Свою сім’ю я не покину,- зізнався Ігор другові,- але я мав сьогодні необережність сказати Емі, що вона мені подобається. Розумієш, якось вирвалося само собою.

-Виходить ти дав їй якусь надію, бо я помітив, що ти їй теж подобаєшся,- Назар продовжив відверто висловлювати свою думку.

-Не вигадуй, бо ніякої надії ніхто нікому не давав, ми просто зізналися один одному у взаємній симпатії і на тому все. І Ема і я розуміємо, що нам ніколи не бути разом. Я впевнений, що з часом всі почуття минуть, бо здоровий глузд повинен мати перевагу над усім цим. Ти краще розповідай, що тобі вдалося з’ясувати по моїй справі,- Ігор хотів вже скоріше дізнатися хоч якусь інформацію про те хто організував підпал мосту, хто йому заважає спокійно вести бізнес, на кого працює Федір.