Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

Софія замислилася на мить, а потім з рішучістю відповіла:

— Думаю… У нього рожевий носик, тому я назву його Пінкі.

— Пінкі? — Артем подивився на неї з подивом. — Тобто ти не обрала щось на кшталт Гром, Шерлок, Каспер чи навіть Мачо. Ти обрала Пінкі? — він закотив очі, розсміявшись. — Софіє, нагадай, скільки тобі років?

— Чому ти пристав до малої? — буркнула Ната, штовхнувши свого чоловіка. — У самого шиншилу звати як?

— Ти не чіпай мою Хрюшку!

— Хрюшка? — тепер вже перепитав я, сміючись.

— Хрюшка, — твердо відповів друг. — Вона смішно хрюкає. Тому Хрюшка.

— Гаразд, гаразд, — промовив та глянув на доньку. — Але, Софіє, завтра їдемо з твоїм Пінкі у місто до ветлікарні. Потрібно оглянути малого і купити йому усе необхідне.

— Дякую тато! — вона знову обійняла мене, мало не задушивши.

— Йди вже приведи себе до ладу, — я посміхнувся, відпускаючи доньку. — Там на кухні є фрукти. Пригости Катю.

— Добре.

Поки Артем знову перетасовував карти, а Ната захоплено щось розповідала, я відчував, як близько до мене знаходиться тіло Мелісси. Її присутність була настільки близькою, що кожен її подих був відчутний.

— Ти молодець, — прошепотіла вона, її голос був м’яким і теплим, як вечірній вітер.

— І чому ж? — перепитав я, поглядаючи їй в очі, намагаючись зрозуміти, що вона має на увазі.

— Ти здійснив мрію своєї доньки. Тепер вона точно це запам’ятає, — її слова були наповнені щирим захопленням і вдячністю.

Я глибоко видихнув, зволожуючи губи.

— А ще я піддався твоїй спокусі, — пробурмотів я, намагаючись придушити своє хвилювання.

Мелісса усміхнулась, і я помітив, що її очі знову сяють цікавістю.

— І якій же? — хоча вона й запитала, однак, клянусь, вона й без моєї відповіді усе знала.

— Ми вам не заважаємо? — гукнув Артем, змушуючи нас повернути голови до нього. — Продовжуємо грати.

Мелісса коротко кивнула, посміхнувшись до Артема. Я також повернувся до гри, відчуваючи, як в повітрі залишилася невидима нитка, що зв’язувала нас ще сильніше.