Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

Знову розпалив вогнище, змочив ганчірку й поклав хлопцеві на чоло. Світало, було вітряно, і коли досить розвиднілося, він пішов у ліс за дюни й притягнув звідти цілу волокушу сухого гілля та гілок і заходився їх ламати та складати біля вогнища. Розкришив у чашку аспірин, розчинив його у воді, додав цукру, сів біля хлопця із чашкою і притримував йому голову, поки той пив.

Згорбившись і кашляючи, пройшовся пляжем. Стояв, дивлячись на темні вали. Хитався від утоми. Повернувся й сів біля хлопця, згорнув ганчірку, витер йому обличчя і знову поклав її синові на чоло. Маєш лишатися поруч, сказав він. Маєш діяти швидко. Щоб бути з ним. Тримай його міцно. Останній день Землі.

Хлопець спав цілий день. Чоловік час від часу будив його, щоб той випив солодкої води. Хлопець ковтав уривчасто й конвульсивно. Ти маєш пити, сказав він. Добре, прохрипів хлопець. Чоловік із силою вкрутив чашку в пісок перед собою, підклав згорнуту ковдру під спітнілу голову сина й закутав його. Тобі холодно? запитав він. Але хлопець уже спав.

* * *

Намагався не спати всю ніч, але не зміг. Постійно засинав і прокидався, давав собі ляпаса чи підводився, щоб підкинути дров у багаття. Обіймав хлопця й нахилявся, щоб почути його утруднене дихання. Тримав руку на його тонких і драбинчастих ребрах. Вийшов на пляж, куди сягало світло, і став, притуливши стиснуті кулаки до голови, а потім упав на коліна, схлипуючи від люті.

Уночі пройшов короткочасний дощ, легкий стукіт по брезенту. Натягнув брезент над ними, повернувся і лежав, пригортаючи дитину, дивлячись крізь поліетилен на блакитні вогники. І тоді заснув сном без сновидінь.

Коли знову прокинувся, насилу зрозумів, де він. Вогонь згас, і дощ ущух. Він відкинув брезент і звівся на ліктях. Сіра днина. Хлопець спостерігав за ним. Тату, сказав він.

Так. Я тут.

Можна мені води?

Так. Так, звісно. Як почуваєшся?

Якось дивно.

Голодний?

Просто дуже хочу пити.

Зараз принесу води.

Відкинув ковдри, підвівся і пройшов повз згасле вогнище, аби взяти хлопцеву чашку, наповнив її з пластикової каністри, повернувся, став на коліна і простягнув йому воду. Усе буде добре, сказав він. Хлопець випив. Кивнув і глянув на батька. Потім допив і сказав: Ще.

Чоловік розпалив багаття, розвісив мокрий одяг хлопця і приніс йому банку яблучного соку. Ти щось пам'ятаєш? запитав він.

Про що?

Про хворобу.

Пам'ятаю, як стріляли із сигнального пістолета.

А те, як діставали речі з корабля?

Хлопець сидів, попиваючи сік. Звів очі та сказав: Я ж не розумово відсталий.

Я знаю.

Я бачив дивні сни.

Про що?

Не хочу тобі розповідати.

Добре. Я хочу, щоб ти почистив зуби.

Справжньою зубною пастою?

Так.

Добре.

Батько перевірив усі банки з їжею, але не виявив нічого підозрілого. Надто заіржавілі викинув. Увечері сіли біля вогню, хлопець їв гарячий суп, а чоловік перевернув його одяг, що парував на кілках, і сів, задивившись на сина, аж поки той зніяковіло сказав: Перестань на мене дивитися, тату.

Добре.

Але не перестав.

Минуло два дні, і вони вирішили прогулятися пляжем аж до мису, попленталися туди у своєму поліетиленовому взутті. Їли великими порціями. Аби захиститися від вітру, чоловік поставив парусину, прикріпивши її мотузками до кілків. Вони скоротили свої запаси до того обсягу, що вміщався у візок, і чоловік вирішив, що за два дні можна вирушати. Пізно повертаючись до табору, батько побачив на піску відбитки черевиків. Спинився, озираючи пляж. О Господи, сказав він. О Господи.

Що таке, тату?

Витягнув револьвер з-за пояса. Ходімо, сказав він. Швидше.

Брезент зник. І ковдри. І пляшка з водою, й усі запаси їжі. Вітер завіяв парусину в дюни. Черевики теж пропали. Побіг до низини, де в уніолі сховав візок, але і його не було. Прихопили все. Яке ж ти дурило, сказав він сам собі. Дурило.

Хлопець стояв, широко розплющивши очі. Тату, що сталося?

Вони все забрали. Ходімо.

Хлопець звів очі. Мало не плакав.

Тримайся поруч, сказав чоловік. Тримайся біля мене.

* * *

Він угледів колію від візка на пухкому піску. Відбитки черевиків. Скільки їх? Загубив слід на твердішій землі за папороттю, а потім знову на нього набрів. І коли підійшли до дороги, рукою зупинив хлопця. Вітер з океану здув з дороги попіл, за винятком кількох клаптиків асфальту. Не ставай на дорогу, сказав він. І припини плакати. Треба обтрусити з ніг пісок. Ось. Сідай.

Він розв'язав усі обмотки, витрусив їх і знову зав'язав. Маєш мені допомогти, сказав він. Ми шукаємо пісок. Пісок на дорозі. Навіть дрібку. Щоб побачити, куди вони пішли. Допоможеш?

Так.

Вони попрямували в протилежних напрямках. Не встиг чоловік далеко відійти, як хлопець його покликав. Ось воно, тату. Вони пішли сюди. Підійшов до хлопця, який укляк на дорозі. Отут, сказав він. І вказав на пів ложки піску, що, вочевидь, висипалася із нижньої частини продуктового візка. Чоловік стояв і дивився на дорогу. Гарна робота, сказав він. Ходімо.

Крокували швидко. Гадав, що зможе тримати такий темп, але марно. Довелося спинитися, нахилитися і прокашлятися. Поглянув угору на хлопця і прохрипів: Підемо повільніше. Якщо вони нас почують, то сховаються на узбіччі. Ходімо.

А скільки їх, тату?

Не знаю. Може, лише один.

І ми його вб'ємо?

Не знаю.

Пішли далі. Значно пізніше, десь за годину, коли запали глибокі довгі сутінки, наздогнали злодія, який, схилившись, котив перед собою навантажений візок. Коли грабіжник озирнувся й побачив їх, то спробував втекти з награбованим, але марно, тож зрештою зупинився і став за візком, тримаючи в руці різницький ніж. Побачивши револьвер, позадкував, але ножа не кинув.

Відійди від візка, наказав йому чоловік.

Крадій подивився на нього. Потім на хлопця. Напевно, вигнали з комуни, пальці на правиці відрізані. Намагався сховати руку за спиною. Не рука, а така собі лопатка із плоті. Візок переповнений. Усе забрав.

Відійди від візка і кинь ніж.

Грабіжник роззирнувся. Ніби сподівався на чиюсь допомогу. Сухорлявий,