Читати книгу - "Моя гуцулія, Артур Сіренко"

Серед Кептаруків було чимало відомих опришків. У 1670-тих роках в загонах Нестора був Андрій Кептарук, у 1730-тих роках в загонах Петра Сабата були брати Петро та Василь Кептаруки. Доля їх лишилися невідомою. Чимало повстанців тих буремних років з’являюсь нізвідки і зникали в нікуди. Точніше гори створювали їх і вони розчинялись в горах. 

Серед Кептаруків були люди, які якось особливо ставились до часу. Так в біля Надвірної в Пнівському замку сонячний годинник вперше змайстрував Степан Кептарук в 1564 році для тодішнього каштеляна замку Владислава Лопати. У 1602 році водяний годинник у вигляді клепсидри привіз в Космач Роман Кептарук і встановив його в місцевій церкві. Розказують, що він жив в Космачі до 1632 року, а потім загадково зник разом з тим годинником. Але в 1752 році цей годинник знову з’явився в місцевій церкві в ніч Страсної П’ятниці, а наступного ранку по селу ходив чоловік, що назвався Романом Кептаруком і питав, куди поділи його хату, що стоялось ось тутечки. Кажуть потім він оселився в нинішніх Шешорах, жив там довго, при цьому не старів зовсім, а потім знову загадково зник на очах у людей що йшли до сповіді. Перший механічний годинник – маятниковий привіз в Карпати Микола Кептарук в 1694 році і тримав його у власній хаті в Микуличині. А перший пружинний механічний годинник привіз в гори Гуцульщини Федір Кептарук-Найда в 1726 році. Він поселився на горі Яворова і жив відлюдником маючи одну чорну вівцю, одну чорну козу, одну чорну корову і одного чорного собаку. Помер він 1764 року і той годинник він закопав перед смертю у глибоку яму, сказавши при цьому: «Сам час завершився!» Цікаво, що серед емігрантів до Америки був Лев Кептарук (1900 – 1993), що змінив своє ім’я на Леон Кептон. Він отримав освіту в Гарвардському університеті в 1925 році. У 1931 році він захистив дисертацію в Колумбійському університеті на тему «Проблеми моделювання часопростору в теоріях гравітації». Його навіть висували на присудження Нобелівської премії по фізиці, але Нобелівський комітет його кандидатуру відхилив. З «майстрів часу» з роду Кептаруків ще слід згадати Остапа Кептарука (1923 – 1986), що мав майстерню по ремонту годинників у Верховині. Він змайстрував механічного годинника, що йшов навпаки і міряв час, як висловився сам майстер «доки влада москалів буде в Карпатах». І справді, годинник пробемкав вже після смерті майстра 1 грудня 1991, коли впала в Карпатах влада осоружних московських совітів. 

Жорстоке ХХ століття нещадним було до роду Кептаруків – чимало їх або загинули від час нескінченних війн, або були репресовані та пропали десь по Сибірах. У Січових Стрільцях був Петро Кептарук (1895 – 1915), що загинув в бою на горі Маківка 2 травня 1915 року. У лавах УГА воював Василь Кептарук (1892 – 1919). Він був мобілізований до австро-угорської армії в серпні 1914 року, воював в 17 піхотному полку, в листопаді 1918 року став стрільцем бойової групи «Карпатська». Загинув під час боїв під Львовом 15 січня 1919 року. У повстанцях був Микола Кептарук (1911 – 1946). Мало кому відомо, що в героя пісня «Я хоробрий повстанець» був реальний прототип і ним був саме цей стрілець сотні «Сіроманців». Загинув він в бою з карателями десь на Ґорґанах – чи то під Тавпширкою, чи то біля гори Чортка, чи то біля Довбушанки – тут дані суперечливі. 

Серед роду Кептаруків було і чимало диваків, які робили світ цікавішим. Федір Кептарук (1955 – 2020), що жив Космачі, якось у 1978 році прибирав на горищі і знайшов дідівський скоростріл. Тоді він змайстрував однострій схожий на повстанський (з тризубом, звісно) і досить дотепно і ризиковано пожартував (напевно, щоб дізнатися, що насправді люди думають): якось в неділю вийшов з лісу в тому однострої та зі скорострілом в селі Шешори і підійшовши до здивованих людей запитав: «Хлопці, а москалі в селі є?» Ті дружно відповіли: «Є! Є! Аж двоє, он там біля крамниці стоять!» На щастя цей жарт зійшов йому з рук – хто саме так жартував гебешники не довідались. У Дорі жив Назар Кептарук (1907 – 1999), що услався тим, що всім любив давати якісь «цінні поради», при цьому саме тоді коли люди їх зовсім не потребували. Наприклад радив: «Не ремонтуйте воза, коли ви не збираєтесь на ньому їздити», «Не дивіться на нічне небо в темних окулярах», «Не плавайте рікою Прут в дірявому човні», «Не фарбуйте порося зеленою фарбою, бо ви потім не знайдете його серед високої трави» і таке інше.  

Мігрували Кептаруки, переважно, і в не в Канаду, і не в Бразилію, а в З’єднані Стейти. У Детройті жив Устим Кептарук (1894 – 1977), що працював спочатку механіком, а потім відкрив годинникову майстерню (бо мав до того талант). У Клівленді жив Зіновій Кептарук (1923 – 2001), що працював таксистом, а на дозвіллі розважався малярством – любив малювати кумедних зайців. 

Історія триває: ми ще почуємо про людей з роду Кептаруків – почуємо про цікавих особистостей, і хто зна,  може й геніальних.