Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"

Кімбапи були гарно упаковані в ланч-бокс, я гордо несла їх, як трофей. Це був маленький жест, але я хотіла зробити цей день особливим. Коли я зайшла в офіс, Саша вже сидів за столом, поглядаючи на годинник. Він виглядав втомленим, але коли побачив мене, його обличчя розпливлося в усмішці.

— Привіт, — сказав він, піднімаючись. — Ти принесла обід?

— Привіт, — сказала я, намагаючись посміхнутися, хоча всередині ще бушував гнів після розмови з Оксаною Вікторівною. — Так, принесла. Сьогодні у нас щось особливе — кімбапи.

Саша взяв у мене ланч-бокс і обережно відкрив його, ніби там було щось дуже цінне. Він подивився на мене, а потім на їжу, і його обличчя засяяло.

— Кімбапи? Це як суші?

— Ну, майже, але не зовсім. Це корейські роли, вони трохи відрізняються. Сподіваюся, тобі сподобається. Я обожнюю їх з дитинства.

— Ти сама це приготувала? — запитав він, відкинувшись на спинку стільця.

— Так, — усміхнулася я. — Це було нескладно. Власне, це моє маленьке хобі.

— Ну, я завжди відкритий до нових смаків, — він підморгнув, і я відчула, як моє серце трохи затріпотіло. — І тим більше, коли їх готуєш ти.

— А ти що, пробував щось, що я готувала? — легко кинула, намагаючись зберегти розмову легкою.

— Насправді, ні, — зізнався, сміючись. — Але я впевнений, що це буде смачно.

Саша взяв палички, обережно пробуючи рол. Я зупинилася, спостерігаючи за його реакцією.

— Це... дуже смачно, — сказав він після кількох секунд, і я відчула, як камінь впав з душі.

— Я рада, що тобі сподобалося.

— Ти виглядаєш трохи напруженою, — зауважив, спостерігаючи за мною. — Щось сталося?

— Нічого особливого, просто... розмова з Оксаною Вікторівною, — я знизала плечима, намагаючись не надто заглиблюватися в деталі.

— Вона знову тебе дратувала? — спитав він, і його очі стали серйозними.

— Не те щоб дратувала... просто сказала кілька речей, які мене засмутили, — зізналася я, опустивши очі.

— Я поговорю з нею, — промовив рішуче, і я відчула, як його рука злегка торкнулася моєї.

— Ні, не треба, — швидко заперечила. — Це лише викличе ще більше проблем. Я можу впоратися.

Він кивнув, але його погляд залишався пильним.

— Добре, якщо ти так вирішила.

Ми продовжували їсти, розмовляючи про дрібниці і сміючись.

— Дана, у тебе на обличчі соєвий соус, — раптом сказав Саша, нахилившись до мене.

Я почервоніла, намагаючись витерти обличчя серветкою, але він вже взяв свою і обережно витер пляму з мого обличчя. Його пальці торкнулися моєї щоки, і я відчула електричний розряд по всьому тілу. Мої очі зустріли його погляд, і на мить ми обоє завмерли.

— Дякую, — нарешті прошепотіла я, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Саша лише усміхнувся, і ця усмішка була теплою, майже ніжною. Він повернувся до їжі, а я продовжувала сидіти, намагаючись зібратися з думками. Я усміхнулася у відповідь, але в ту ж мить, коли я намагалася занурити рол в соєвий соус, він несподівано вислизнув з моїх паличок і плюхнувся прямо в соус. Краплі соусу бризнули на мою блузку, і я застигла на місці, відчуваючи, як червонію від сорому.

— Ой! — вигукнула, дивлячись на свою забруднену блузку. — Пробач, я така незграбна.

Саша засміявся, простягаючи руку до ящика свого столу.

— Не хвилюйся, це може статися з ким завгодно. Тримай, у мене є запасна сорочка. Можеш скористатися нею.

Я вагалася, приймаючи його пропозицію, але Саша піднявся зі стільця і простягнув мені білу сорочку.

— Дякую, — сказала я, беручи сорочку і намагаючись не зустрічатися з ним поглядом. — Це дуже люб'язно з твого боку.

Я пішла до вбиральні, відчуваючи, як палають мої щоки. Змінивши блузку на сорочку Саші, я відчула, як її м'яка тканина обіймає моє тіло, залишаючи легкий запах його одеколону. Це було незвично, але приємно.

Повернувшись в кабінет, я помітила, як Саша уважно дивиться на мене. Його погляд був теплим, але одночасно в ньому було щось більше, щось, що змушувало моє серце битись швидше.

— Тобі дуже личить моя сорочка, — сказав він, коли я сіла на своє місце.

— Тепер ти можеш сміятися з моєї незграбності, — відповіла я, намагаючись приховати свою незручність.

— Я б ніколи не сміявся з тебе, Дано, — сказав Саша серйозно, його погляд проникав глибоко в мої очі.

Моє серце підскочило, і я відчула, як моє обличчя знову почервоніло. Я не знала, що сказати, тому просто усміхнулася.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Нам потрібно зосередитися на роботі. Але цей обід... він був чудовим.

— Я рада, що тобі сподобалося, — відповіла я, намагаючись приховати свої емоції. — Давай повернемося до справ.

Я вирушила до свого робочого місця, як раптом мене хтось притиснув до стінки у коридорі. Я здригнулася від несподіванки, побачивши перед собою Павла, програміста, якого я майже не помічала після того випадку, який стався минулої п’ятниці.

— Відпусти мене, Павло, — прошипіла я, намагаючись звільнитися.

— Що, тепер ти велика пані, заручена з босом? — шипів він, притискаючи мене ще сильніше. — Ти просто чергова хвойда, яка стояла на колінах перед ним!

Я вчепилася в його зап'ястя, намагаючись звільнитися від його хватки. Серце калатало, а відчуття небезпеки зростало з кожною секундою.

— Павло, відпусти мене негайно! — наказала я, намагаючись зберігати твердість у голосі.

В його очах блищала злоба, і він нахилився ближче, майже дихаючи мені в обличчя.

— Ти думаєш, що можеш так легко піти? — прошипів він, натискаючи на моє плече. — Ти просто використала його, щоб отримати посаду. Тепер ходиш тут у його сорочці, як королева. Ти справді думаєш, що він тебе кохає?

Я зібрала всю свою силу і штовхнула його, змусивши відступити на кілька кроків.

— Ти нічого не знаєш, Павло. Ти просто заздрісний. І якщо ти не зупинишся, я доповім про це Олександру Андрійовичу.