Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » На інших вітрах 📚 - Українською

Читати книгу - "На інших вітрах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На інших вітрах" автора Урсула К. Ле Гуїн. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 76
Перейти на сторінку:
Тенар пам'ятала ці слова з раннього дитинства. Цими словами позначали Темний народ, людей з ардичних островів Архіпелагу.

— Це чому ж? — запитала Тенар принцесу.

— Тому що дракони можуть відроджуватися! Як і всі тварини. Як і ми. — Сесеракх дивилася на Тенар з щирим подивом. — А я думала, що раз ти була жрицею в найсильнішому Святому Місці, в Гробницях, то повинна знати про це куди більше, ніж я!

— Ні, у нас там ніяких драконів не було, — сказала Тенар. — І мені нічого про них не розповідали, і я зовсім нічого про них не знала. Будь ласка, дорога, розкажи мені, чого тебе вчили.

— Ну… треба спершу постаратися пригадати все як слід… Це зимова історія, але, я думаю, її цілком можна розповісти і влітку: все одно ж тут, у вас, все неправильно! — Сесеракх зітхнула. — Отже, на початку світу, як ти знаєш, ми всі були одним народом — всі люди і всі тварини. І робили одне й те саме. А потім ми навчилися вмирати і відроджуватися в різних тілах — іноді в образі однієї живої істоти, іноді — зовсім іншої. Але особливого значення це не мало, тому що, так чи інакше, все одно помреш, відродишся і зможеш стати ким завгодно.

Тенар кивнула. Поки що ця історія була їй добре знайома.

— Але найкраще відроджуватися людиною або драконом, — продовжувала Сесеракх, — тому що дракони — істоти священні. Усі намагалися не порушувати заборон і обов'язково дотримуватися приписів жерців, завдяки яким у людини більше шансів відродитися в людській подобі або вже, принаймні, в подобі дракона. Якщо, як ти кажеш, дракони тут величезні і вміють говорити, то, по-моєму, якщо відродитися в такому вигляді, це потрібно сприймати навіть як якусь винагороду. Тому що стати одним з наших драконів не така вже й велика радість, у всякому разі, мені завжди так здавалося.

Але найголовніше — це те, що прокляті ЧАКЛУНИ в результаті виявили Ведурнан. Це таке вчення… Я, взагалі-то не знаю толком, що це таке. Ведурнан говорить людям, що якщо вони погодяться ніколи не вмирати і ніколи не відроджуватися, то зможуть навчитися творити всякі чаклунства. І деякі люди вибрали саме таку долю, вибрали Ведурнан. І рушили на захід. І Ведурнан і чарівництво зробили їх темними. І з тих пір вони живуть тут, на західних островах. Всі тутешні люди — це нащадки тих, хто вибрав Ведурнан. Вони можуть творити своє прокляте чаклунство, але померти вони не можуть. І Відродитися теж. Вмирають тільки їхні тіла. А решта залишається в темному місці і ніколи більше не відроджується. І вони схожі на птахів. Але літати не можуть.

— Так-так… — прошепотіла Тенар.

— Невже ви нічого не знаєте про це на своєму Атуані?

— Ні.

Тенар подумки згадувала історію, яку Жінка з острова Кемеї колись розповіла Оґіонові. Про те, що на початку часів люди і дракони були єдиним народом, а потім розділилися, і дракони вибрали дике життя і свободу, а люди — багатство, владу і осідлість. Стався Великий Поділ. А може, це та ж сама історія?

І в її уяві постав ще один образ: Гед, що сидить навпочіпки в кам'яній кімнатці, і голова у нього пташина — маленька, чорна, з хижим дзьобом…

— Ведурнан — це ж не Кільце, про яке тут всі твердять, правда? Всі говорять, що я буду змушена його носити.

Тенар з величезними труднощами повернулася до дійсності, відірвавшись від спогадів про Розписану Кімнату і свій вчорашній сон, і перепитала:

— Кільце?

— Ну так, Кільце Уртакбі.

— Еррет-Акбе. Це Кільце Миру, Сесеракх. І ти будеш носити його тільки в тому випадку, якщо станеш тутешньою королевою, дружиною короля Лебаннена. Між іншим, ти стала б найщасливішою з жінок, вийшовши за нього заміж!

Вираз обличчя Сесеракх неможливо було витлумачити якось однозначно. Воно не було сердитим або уїдливим. Швидше воно було безнадійним, але якимось забавно безнадійним і дуже терплячим — в загальному, обличчя жінки років на двадцять-тридцять старше.

— Ніякого особливого щастя в цьому немає, дорога Тенар, — з гіркотою промовила вона. — І удачі теж. Я знаю, що повинна вийти за нього заміж. І загинути.

— Це чому ти загинеш, вийшовши за нього заміж?

— Якщо я вийду за нього заміж, то повинна буду, звичайно ж, назвати йому своє ім'я. А він, всього лише вимовивши моє ім'я вголос, вкраде мою душу. Саме так завжди роблять прокляті чаклуни! І саме тому самі вони завжди свої імена приховують! Але якщо він вкраде мою душу, я не зможу померти. Я буду змушена жити вічно, але позбавлена тіла — як птах, який не може літати, — і я ніколи не зможу відродитися!

— Тому ти приховувала свое ім'я?

— Але я ж назвала його тобі, люба Тенар!

— Так, звичайно, і це дорогоцінний дар для мене, мила принцеса! — палко запевнила її Тенар. — Але ти можеш сказати своє ім'я тут будь-кому, кому захочеш. Ніхто тут не може вкрасти твою душу, повір. І Лебаннену ти можеш цілком довіряти. Він ніколи… ніколи не зробить тобі нічого поганого.

Однак дівчина помітила її запинку.

— Але він дуже цього хотів би! — запально заперечила вона. — Ах, Тенар, дорога моя, я знаю, хто я така! У тому великому місті Авабаті, де живе мій батько, я була всього лише дурною, неосвіченою жінкою, яку привезли в столицю з пустелі. «Фейягат». Столичні пані пирхали, переглядалися і штовхали одна одну ліктями, варто було їм мене побачити. Ох вже ці повії з голими обличчями! А тут ще гірше. Я не можу зрозуміти, що за нісенітницю бурмочуть ці люди і чому вони не говорять нормально! І все, все тут зовсім не таке, як у нас! Я навіть не знаю, що за їжу мені дають. А пиття! Напевно це якесь чаклунське питво — від нього у мене паморочиться голова. Я не знаю тутешніх заборон і правил, і тут немає жодного жерця, у якого я могла б запитати, як себе вести. Навколо мене тільки жінки-чаклунки, всі чорні і з оголеними обличчями! І потім, я помітила, як король дивився на мене. Знаєш, коли ти «фейягат», то завжди можеш це відчути по обличчях інших! Я ж бачила його обличчя. Так, він дуже гарний собою, він схожий на воїна, але він чорний, він чаклун, і він мене ненавидить! І не говори, що це не так, тому що я знаю: ненавидить!

1 ... 38 39 40 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На інших вітрах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На інших вітрах"