Читати книгу - "Магиня серед драконів , Леді Анет"

Новина про Леона ніяк не вкладалася в голові. Це звучало як повний абсурд! Але раз уже сам лорд-ректор Сайрус сказав, значить, так воно і було.

Так-так-так… І з якого дива дракону знадобилося просити поставити його в пару зі мною? Ми ж майже не спілкувалися і не мали спільних друзів. А може, Леон звернув увагу на мої успіхи в академії і вирішив, що йому вигідно об’єднатися з відмінницею?

О, а це вже більше схоже на правду. Поки я горбатилася над спільним проєктом, він розважався і чудово проводив час. Нічого не скажеш, влаштувався як слід, хитрун лускатий!

Сьогодні час на заняттях пролетів непомітно. Останні два дні не давали як слід узятися за завдання від викладачів, тож я повністю занурилася в навчання, з перемінним успіхом відганяючи думки про одного зеленоокого дракона.

А потім настав вихідний. І побачення з Заком. Про яке я геть забула!

Зате син м’ясників про мене не забув. На жаль. І заявився в академію з букетом квітів. На жаль! Ну, хоча б не з м’ясною нарізкою.

Світловолосий і худорлявий Зак чекав мене у головному холі академії. Потенційний наречений був одягнений у білу сорочку та синій смугастий костюм, який явно висів на ньому, ніби він позичив його у старшого брата. Завершував образ куций букетик червоних гвоздик.

М-да… без сліз не глянеш.

— Це тобі, — не витрачаючи слів на привітання, Зак пхнув мені в руки букет, ніби не дарував, а намагався терміново позбутися цього безладу.

— Дякую, — буркнула я, оглядаючи квіти і від сорому мріючи провалитися крізь землю.

Настала незручна пауза. Здається, у Зака не було жодного плану, окрім свого ефектного появи на порозі академії.

— Прогуляємося в місто? — запропонувала я.

— Давай.

Тільки ми повернули до виходу, як у холі з'явилася постать Леона в оточенні своїх друзів. Мати-богине! Не вистачало ще, щоб дракон застав мене в компанії Зака. З квітами!

Я схопила жениха за руку і рвучко потягла ошелешеного парня за собою, ховаючи нас обох за колонною.

— Міна, ти торопиш події! — раптом образливо вигукнув Зак. Ще й так голосно!

Я ошелешено глянула на парня, який вирішив, що я посягала на його цноту, і прошипіла:

— Тихо ти!

Виглянула з-за колонни, бажаючи подивитися, куди пішли дракони, і натрапила на Леона.

— Міна? — дракон окинув мене запитальним поглядом, а потім помітив, що маячить за мною Зак.

— Привіт. А я тут показувала своєму жениху академію. Ось, Зак, це справжній шедевр архітектури, — я махнула рукою на колонну, за якою ми ховалися. — А тепер нам пора. Па-па.

— Жених? — перепитав Леон таким тоном, яким можна було б перетворити каміння на порох. — І куди ви збираєтесь?

— У нас побачення, — з важливим виглядом повідомив Зак і навіщо-то додав. — У місті.

— Ого. Треба ж. У місті, — протягнув дракон такою інтонацією, що тільки ідіот не помітив би знущання.

— Так, — все так само важливо підтвердив Зак. Хм, здається, він не помітив.

— Не заперечуєте, якщо я прогуляюсь з вами за компанію? У мене в місті є справи.

— Взагалі-то… — почала я, але Леон не дав мені закінчити:

— Чудово! Покажу найкраще кафе для побачень.

Ні, ну точно знущався!

Глава: "Прогулянка з грозою та несподіванками"

Отже, що хорошого може статися, якщо маг, дракон і людина вирушать на прогулянку разом? Правильно! Абсолютно нічого хорошого.

Це була класична сцена для дурного анекдоту. Не вистачало тільки кафе і бармена. Хоча, насправді, смішно не було нікому з нас.

Ми йшли і страждали.

Як мінімум, я страждала, зажата між двома хлопцями з маленьким букетом посередині. Леон йшов неприпустимо близько, щоразу випадково зачіпаючи мене ліктем. Зак, ніби ненавмисно, намагався схопити мене за руку, через що я тільки сильніше стиснула подаровані ним квіти.

Всі мовчки страждали.

Коли незручна тиша стала зовсім нестерпною, я вимушено сказала піднесеним тоном:

— Сьогодні чудова погода!

— Так, нам пощастило. Чудовий прогноз для побачення на свіжому повітрі, — одразу підтакнув Зак, від чого мої награні веселощі миттєво зникли.

Леон нічого не сказав.

Не минуло й хвилини, як з неба впало кілька крапель. Я розгублено поглянула на ясне небо і здивовано розширила очі. Прямо над нами, нізвідки, зависла темно-фіолетова грозова хмара, яка в будь-який момент була готова обрушити дощ на наші голови.

— Схоже, дощ збирається… — не впевнено промовила я.

— Не думаю. Покапає і пройде, — сказав Зак, але темп трохи пришвидшив.

— На наступному перехресті є чудовий ресторанчик, — повідомив Леон. — Там можна сховатися і перечекати.
 

— Дякую за рекомендацію, але ми надаємо перевагу пішим прогулянкам, — раптом заявив жених, через що в мене очі мало не луснули.

Я не встигла обуритися, як Леон іронічно зауважив:

— Піші прогулянки вбрід?

На підтвердження слів дракона зверху закапало інтенсивніше.

— Маленький дощик не смертельний. Він приємно освіжає, — продовжував упертість Зак. — І взагалі. Ідіть куди йшли.

Леон заскрипів зубами. Тим часом дощ вже почав лити безперервно. Без особливої надії я спробувала прикрити голову гвоздичками.

— Мені по дорозі, — сухо процідив дракон.

Зверху прогримів грім.

— Але ж ви не знаєте, куди ми йдемо, — заперечив жених.

— А ви самі-то знаєте? — злісно вигнув брову Леон.

Через секунду дощ потік стіною.

— Я знаю! — перервала я їх суперечку строгим тоном. — Біжимо в укриття, я не збираюсь промокнути наскрізь!

Коли ми троє ввалилися в ресторан, на нас не залишилося і сухої нитки. Відвідувачі зустріли нашу трійцю здивованими поглядами.

— Там дощ? — озадачено запитав один з них, кидаючи погляд на вікно.

— Справжній ливень, — похмуро підтвердила я, віджимаючи мокре волосся.

До нас наблизилася низенька офіціантка з обов'язковою посмішкою на миловидному обличчі.

— Вам столик на троїх?

— Ні, ми окремо, — поспішно відповісти Зак.