Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Але сон навідався, потривоживши глибини моєї душі.

***

Нічне зоряне небо, ледь чутний літній вітерець, що тихо і ніжно погойдував сонне листя на деревах. Навколо уся природа вкрилася нічною дрімотою. Мені ж не спиться, тому вийшла зі свого палацу і направилася на легку прогулянку. Маршрут виявився досить передбачуваним, ноги самі привели до  улюбленої альтанки. Її розташування, що відкривало вигляд на нічне тихе місто, робило це місце моїм улюбленим. Сюди я навідувалась зранку, смакуючи теплий чай з ніжною випічкою, тут я бувала в спекотні дні, ховаючись в затінку від нав’язливого сонця. Вечорами любила спостерігати за тим, як місто сповільнює свій темп, а сонце покидає небокрай, наостанок фарбуючи однотонне небо яскравими барвами.

 Так і зараз, улюблена альтанка знову стала розрадою для вгамування суперечливих думок і пошуку стану гармонії.  Кілька хвилин перебування у затишному місці подіяли як цілющий еліксир. Коли готова була повернутися, відчула легкий шурхіт.  Поруч стояв чоловічий силует. У світлі місяця він здавався схожим на Емрé. Чоловік  направився до мене, і в його ході відчувалася напруга. Дивна тривожність охопила мене, серце кольнуло, коли його руки взяли мене за підборіддя і захопили в поцілунок. Такий твердий і в’їдливий. Це був не Емрé. Нічого окрім страху і огиди не відчула, тіло охопило заціпеніння і я не в змозі була ворухнутися. Тим часом кам’яні губи продовжували впиватися в мої вуста, проникати вглиб, посилюючи тортури, відіймаючи мою волю та життєву енергію. Повітря не вистачало і невдовзі я стала задихатися. Мій супутник очевидно неправильно розтлумачив мій стан, він нарешті відсторонився і самовдоволено посміхнувся.

–Бачу, що впізнала, але не відсторонилася, - на губах Шаруккіна заграла єхидна крива усмішка.

Мене настільки охопило заціпеніння, що лише розум міг волати і кликати на допомогу, в той час як тіло заклякло та навідріз відмовлялося навіть ворушити губами.

–Яка ж ти, солоденька? Така покірна і чуттєва, - продовжував сипати іронією та знущатися.

–Відпусти, - ледь шепотіла, намагаючись опанувати знерухомлене неслухняне тіло.

–Що? Ананія, а хто віддаватиме борг? – погляд наливався жорстокістю, очі виблискували у місячному сяйві.

І він знову вп’явся в мої губи, приносячи біль, страх і відчай. Тіло не в силах було навіть відчепити ненависного Шаруккіна від себе. Все, на що спромоглася, приспати його пильність і змиритися з ситуацією. Гіркота становища наростала, Шаруккін почав розпускати руки і блукати ними, торкаючись грудей, талії, стегон. Було настільки гидко та неприємно, а я й далі не могла нічого вдіяти. Від тотального безсилля та болю, на зміну страху прийшов розпач, по щоках полилися сльози.

–Ну що ти, Ананія. Не засмучуй мене. Краще змирись і отримуй задоволення.

Про що він верзе? Яке задоволення? Хто мене питав? Знову мені не дали вибору, а вирішують за мене?

Не дозволю! Не дозволю! Не дозволю! Сильні емоції  накрили мене і я змогла відштовхнути свого кривдника.

Спантеличений Шаруккін навіть відступив на кілька кроків, але на диво швидко взяв себе в руки:

–Вражає. Мій ментальний вплив досі нікому не вдавалося пробити. Визнаю, я в тобі не помилився. Що ж, - протягнув радник, знущально потираючи руки, -  так буде навіть цікавіше.

–Я не дозволю!

–Можливо на сьогодні я тебе пожалію, але завтра повернуся, і повір, люба, доведу справу до кінця.

Він відвернувся спиною і швидко зник, а я продовжувала проводжати поглядом силует того, хто є точною копією мого коханого. Проте абсолютно різними за характерами. Майже одинакові чоловіки можуть бути цілком протилежними.

З Емрé  поцілунки м’які, п’янкі, дотики щемливі, його присутність може дарувати тепло, приносити ніжність, турботливо обіймати, дарувати насолоду…

Яким же протилежним є Шаруккін. Його присутність може лише викликати огиду, колючі обійми спроможні лише завдавати болю,  а кам’яні поцілунки -  відбирати життєві енергії.

Від невтішних роздумів і відчуття відрази на очах з’явилися солоні сльози, які більше не в змозі стримувати. Невдовзі плач посилився, від чого почала схлипувати.

–Ані, Ані, кохана. Прокинься, рідна…

На мене з біллю на очах дивився коханий.

–Де я? – поступово поверталося відчуття реальності.

–Ти у наметі.

–Емрé, - протягнула руки і відчула себе у рідних обіймах. – Як ти прийшов?

–Чергував біля вогнища і раптом відчув сильний дискомфорт. Інтуїція підказала, що я маю бути поруч.

–Мені наснився страшний сон. Як добре, що це був лише сон.

–Я з тобою, кохана, усе гаразд, – його обійми заспокоїли, а теплі руки погладжували голову та спину. Голова притулилася до його грудної клітки, відчула його стукіт серця і приємний запах чоловічого тіла з ароматом кедру та диму. Присутність мого мага додала мені впевненості і захищеності.

–Мені вже краще, - спробувала посміхнутися.

–Що тебе так стривожило? – він пильно глянув і здається щось прочитав у моєму погляді, тому що насторожився.

–Мені наснився Шаруккін, - я відвела очі, не вдаючись у деталі.

Його кулаки зціпилися, а на шиї надулися вени від злості.

–Я поговорю з ним і покладу цьому край, - маг різко вийшов з намету, а я відчула полегшення.

Як добре, що це був лише сон…