Читати книгу - "Бавдоліно"

— А християни могли б? — спитав Абдул.

— Ні, бо в суботу береги річки робить недоступними загорожа з полум'я.

— Тоді як зумів цей Ельдад дійти до Африки? — спитав Поет.

— Цього я не знаю, але хто я такий, щоб сперечатися про те, що зарядив Господь, хай буде Пресвятий благословенний вовіки? Які ви маловірні — Ельдада міг перенести через неї ангел. Але наші рабини, які відразу почали сперечатися про цю оповідь, від Вавилона до Іспанії, ставили собі інше запитання: якщо десять загублених племен жили згідно з Божим законом, їхні закони мали б бути ті самі, що й закони Ізраїля, натомість оповідь Ельдада твердить, що вони були іншими.

— Але якщо царство, про яке оповідає Ельдад, це царство Пресвітера Йоана, — мовив Бавдоліно, — тоді тамтешні закони справді мали б бути відмінними від ваших, зате подібними до наших, хоча й кращими.

— Саме це відрізняє нас від вас, язичників, — відказав Раббі Соломон. — Ви можете свобідно сповідувати свій закон, але ви зіпсували його, тому шукаєте місця, де його все ще дотримуються. А ми зберегли наш закон недоторканим, але не маємо свободи слідувати йому. У будь-якому разі знай, що я теж прагну знайти це царство, бо може бути, що там у мирі й злагоді живуть десять наших загублених племен разом з язичниками, і кожен вільний дотримуватися власного закону, тому життя в цьому дивовижному царстві може стати взірцем для всіх дітей Всевишнього, хай буде благословенний Пресвятий вовіки. Крім того, можу сказати тобі, що хочу віднайти царство це ще з однієї причини. Судячи з того, що говорив Ельдад, там усе ще розмовляють Святою мовою, прадавньою мовою, яку Всевишній, хай буде Пресвятий благословенний вовіки, дав був Адамові і яка зникла після спорудження Вавилонської вежі.

— Які дурниці, — сказав Абдул, — моя мати не раз розповідала мені, що Адамову мову відтворили на її острові; це ґельська мова, яка складається з дев'яти частин мови, — їх стільки ж, скільки різновидів матеріалів було використано для спорудження Вавилонської вежі, а були то глина і вода, вовна і кров, дерево і вапно, смола, льон і живиця… Ґельську мову створили сімдесят два мудреці зі школи Феніуса, використовуючи фрагменти зі всіх сімдесяти двох говірок, що народилися після змішання язиків, і тому ґельська мова містить усе найкраще з кожної мови, а як Адамова мова, вона має форму самого створеного світу, тож кожна назва цією мовою виражає саму сутність того, що вона називає.

Раббі Соломон поблажливо усміхнувся:

— Чимало народів вважають, буцім Адамова мова — то їхня мова, забуваючи, що Адам міг говорити тільки мовою Тори, а не тих книг, що повідають про богів облудних і брехливих. Ті сімдесят дві мови, які виникли після змішання язиків, не мають найважливіших літер: приміром, погани не знають літери Хет, а арабам невідома Пе, тому мови їхні нагадують свиняче рохкання, жаб'яче квакання або журавлиний крик, бо належать народам, які відмовилися від праведного способу життя. Але в момент сотворіння первісна Тора постала перед Всевишнім, хай благословенний буде Пресвятий вовіки, як письмена чорним вогнем по вогні білому, хоч порядок її був іншим, ніж у писаній Торі, як ми читаємо її нині, бо такою вона стала вже після Адамового гріхопадіння. Тому щоночі, глибоко зосередившись, я довгими годинами розбиваю на склади слова Тори писаної, щоб змішати їх, щоб вони крутилися, гіемов колесо млина, і потім знову стали у первісному порядку вічної Тори, яка існувала ще до сотворіння і яку Всевишній, хай буде Пресвятий благословенний вовіки, передав ангелам. Якби я знав, що десь далеко існує царство, де зберігся первісний лад і мова, якою Адам розмовляв зі своїм Творцем перед тим як допуститися гріха, я б охоче присвятив його пошукам своє життя.

Коли він вимовляв ці слова, обличчя Соломона освітилося таким світлом, що наші друзі замислилися, чи не варто запропонувати йому брати участь у їхніх майбутніх сходинах. Вирішальний аргумент висунув Поет: їх не повинно турбувати те, що цей юдей хоче знайти в царстві Пресвітера Йоана свою мову і своїх десять племен; могутність Пресвітера Йоана така велика, що він править навіть над загубленими племенами юдеїв, і нема причин, чому б йому також не говорити Адамовою мовою. Головним питанням було насамперед побудувати це царство, а для цієї мети юдей може бути таким же корисним, як і християнин.

Поміж цим усім все ще не було вирішено, яким має бути палац Пресвітера. З'ясували вони це через кілька ночей, учотирьох у кімнаті Бавдоліна. Надихнувшись генієм цього місця, Абдул наважився об'явити своїм новим друзям таємницю зеленого меду, твердячи, що він міг би допомогти їм не просто уявити собі, а й безпосередньо побачити Пресвітерів палац.

Раббі Соломон відразу заявив, що знає далеко містичніші способи викликання видінь, і що досить йому шепотіти вночі багатоликі комбінації літер таємного імені Господа, обертаючи їх на язику, немов сувій, без миті спочинку, щоб з них народився вир думок і образів, аж поки він не впаде в блаженну знемогу.

Поет поставився до цього спочатку недовірливо, а потім вирішив таки скуштувати меду, проте, прагнучи врівноважити його вплив впливом вина, він урешті загубив будь-який стрим і плів ще більші нісенітниці, ніж інші.

А досягнувши відповідного стану сп'яніння, він висловив думку, ілюструючи її кількома невиразними рисками, які він малював на столі вмоченим у келих пальцем, що палац має бути таким, який апостол Тома звелів спорудити для Ґондофора, царя індійців: стелі й перекриття з кіпрського дерева, дах — з чорного дерева, на бані стримлять дві золоті кулі, на кожній з яких виблискують два карбункули, тому вдень, у світлі сонця, сяє золото, а вночі, у світлі місяця, — самоцвіти. Відтак він перестав черпати зі своєї пам'яті та авторитетних свідчень Томи, і йому стали ввижатися двері з сардоніксу, поцятковані рогами рогатої гадюки, які не дають тому, хто крізь них проходить, внести всередину отруту, кришталеві вікна, золоті трапези на стовпах зі слонової кістки, свічки з бальзамом, ліжко Пресвітера, зроблене з сапфіру, щоб оберігати цнотливість, адже, завершив свій опис Поет, цей Йоан, якщо хочете, цар, але він