Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

— Не знаю…

Він обійняв її за плечі, й вона відчула, як її серце починає битися частіше.

— Я ніколи не зраджу тебе, — прошепотів він.

Вона довго дивилася йому в очі, намагаючись знайти в них відповіді. Але замість цього побачила лише щирість.

Наступні дні були важкими. Ліана не відступала, постійно знаходила приводи поговорити з Тао. Одного разу, коли Емілія проходила повз роздягальню, вона почула їхню розмову.

— Тао, ти справді думаєш, що ця дівчина розуміє тебе краще за мене? — голос Ліани був м’яким, майже шепітливим.

— Ліано, досить. Ми з тобою — це минуле, — відповів він, але в його голосі було відчуття провини.

Емілія відступила, серце боляче стиснулося.

Ввечері вона не змогла втриматися й запитала:

— Тобі ще щось важливо в стосунках із Ліаною?

Тао розгубився.

— Ні! Просто… Вона частина мого минулого. Але я з тобою, хіба цього недостатньо?

Вона подивилася йому в очі, намагаючись зрозуміти, чи говорить він правду. Але сумніви залишилися.

Наступного вечора, коли вони поверталися додому з прогулянки, Тао зупинився й дістав щось із кишені.

— Це для тебе, — прошепотів він, простягаючи маленьку оксамитову коробочку.

Емілія обережно відкрила її й побачила парний кулон у вигляді рожевого місяця.

— Це… так красиво, — прошепотіла вона.

— Цей місяць буде нагадувати тобі про нас. Про наші обіцянки.

Вона відчула, як у її очах заблищали сльози.

— Дякую…

Він нахилився й ніжно поцілував її.

— Я кохаю тебе, Еміліє.

Її серце ледь не вискочило з грудей.

— Я теж тебе кохаю, Тао.

Нічне небо було безхмарним, і місяць сяяв над ними, немов благословляючи їхню любов.