Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

Відповідь прийшла миттєво:

"Я теж. Хочеш прогулятися? Я біля твого дому."

Вона тихо вибралася з ліжка, одягла светр і безшумно вислизнула на вулицю. Тао стояв під ліхтарем, руки в кишенях, погляд опущений до землі. Коли він побачив її, то всміхнувся.

— Привіт.

— Привіт… — вона трохи зніяковіла. — Щось сталося?

Тао зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Просто… не міг заснути.

Вони пішли в бік парку, де їх оточила тиша ночі. Ліхтарі відкидали довгі тіні на доріжку, а вітерець ледве хитав гілки дерев.

— Я не розповів тобі всього про Ліану, — раптом сказав Тао.

Емілія зупинилася.

— Що ти маєш на увазі?

Він глибоко вдихнув, ніби наважуючись сказати щось важливе.

— Раніше ми були дуже близькими. Ліана була моєю першою любов’ю… — він замовк, дивлячись на її реакцію.

Серце Емілії стиснулося, але вона змусила себе зберігати спокій.

— І що сталося?

— Вона зрадила мене. Ні, не в прямому сенсі… Просто вона завжди гралася з почуттями людей. Їй подобалося, коли навколо неї крутилися хлопці. А я був дурнем, який думав, що вона справді мене кохає.

Емілія відчула, як щось болісне стисло її серце.

— Ти все ще любиш її?

Тао різко зупинився й узяв її за руку.

— Ні. Все, що мене зараз турбує — це ти.

Вона відчула, як її щоки спалахнули, але ніч приховала цей рум’янець. Вони довго стояли так, поки місяць не піднявся високо над містом.

— Пора додому, — прошепотів він.

— Так…

Цієї ночі вона заснула з відчуттям тепла на серці.

У школі було неспокійно. Всі говорили про нову ученицю. Ліана швидко здобула популярність — її краса, харизма й загадковість привертали увагу.

— Привіт, — несподівано почула Емілія знайомий голос. Вона обернулася — перед нею стояла Ліана.

— Привіт, — стримано відповіла вона.

Ліана трохи нахилила голову, уважно вдивляючись у неї.

— Ти та сама дівчина, з якою Тао проводить стільки часу, так?

— Так, — відповіла Емілія, намагаючись не показати хвилювання.

Ліана злегка всміхнулася.

— Будь обережна, мила. Він не такий простий, як здається.

Після цих слів Ліана пішла, залишивши Емілію з важким почуттям на душі.

Після школи Тао й Емілія знову пішли до храму. Цього разу вони знайшли двері, які минулого разу не помітили.

— Дивно… — прошепотів Тао.

Вони штовхнули важкі двері, і ті з рипом відчинилися. Усередині було темно й прохолодно. На стінах були стародавні написи й символи рожевого місяця.

— Що це означає? — спитала Емілія, проводячи рукою по кам’яній стіні.

Тао нахилився до одного з написів.

— Тут сказано про дві душі, що пов’язані місячним світлом.

Він подивився на неї, і в його очах промайнуло щось ніжне.

— Думаєш, це про нас?

Емілія всміхнулася.

— Можливо.

Коли вони вийшли з храму, сонце вже сідало. Вітер лагідно ворушив її волосся, а Тао взяв її за руку.

— Я радий, що ти поруч, — тихо сказав він.

Вона притулилася до нього, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

Наступного дня Ліана знову підійшла до Тао.

— Нам потрібно поговорити, — сказала вона, ігноруючи присутність Емілії.

Тао вагався, але зрештою кивнув.

— Добре.

Емілія залишилася сама, дивлячись, як вони йдуть коридором. Її серце стислося від ревнощів і страху.

Ввечері Тао прийшов до неї додому.

— Про що ви говорили? — тихо спитала вона.

Тао відвів погляд.

— Вона сказала, що хоче все виправити. Що шкодує про минуле…

— І ти повіриш їй? — у її голосі з’явилася гіркота.

— Ні, — швидко відповів він. — Єдине, що я знаю точно — це те, що хочу бути з тобою.

Вона відчула, як її серце розривається між вірою й сумнівами. Але, дивлячись у його очі, вона зрозуміла, що поки що готова довіритися йому.

Наступного ранку Емілія прокинулася від того, що її телефон завібрував. Повідомлення від Тао:

"Добрий ранок. Зустрінемося після школи?"

Вона посміхнулася й швидко набрала відповідь:

"Звісно."

Але її серце було не на місці. Після вчорашньої розмови вона відчувала, що Тао щось приховує. І це "щось" було пов’язане з Ліаною.

У школі атмосфера була напруженою. Ліана не відходила від Тао, постійно знаходила привід заговорити з ним. Емілія намагалася не звертати уваги, але ревнощі й тривога наростали.

На перерві вона помітила, як Тао і Ліана стояли біля вікна й розмовляли. Тао виглядав розгубленим, а Ліана щось тихо йому говорила, ледь торкаючись його руки. Емілії стало погано від цього видовища, й вона пішла геть.

Після школи Тао й Емілія знову вирушили до храму. Вони вирішили дослідити його ще глибше. В темряві старих стін знову відчувалося щось загадкове. Цього разу вони знайшли ще одну кімнату — невелику, зі старовинним кам’яним вівтарем у центрі. На стінах були символи рожевого місяця й написи стародавньою мовою.

— Дивися, — шепотіла Емілія, вказуючи на напис на стіні. — Тут сказано щось про "любов, що пройде випробування часом і зрадою".

Тао нахмурився.

— Думаєш, це якось пов’язано з нами?