Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вона тримала маленьку лопатку, а я — ще меншу, пластикову, з жовтою ручкою. Земля була м’яка, трохи волога після ранкової роси. Сьогодні ми вирішили посадити дерево. Наше.

— Це буде твоє дерево, — прошепотіла мама, — воно ростиме разом із тобою.

Я не зовсім розумів, як це — «разом», але відчував: щось важливе починається.

Ми викопали ямку. Мама показала мені корінці маленької яблуньки, такі тонкі, майже прозорі. Вони нагадували жилки на її руках, коли вона тримає мене.

Я допоміг обережно покласти деревце в землю. Мама підтримувала стовбур, а я засипав його землею. Кожна жменя — як обіцянка. Що ми будемо берегти. Дбати. Пам’ятати.

Потім вона поставила біля дерева камінець. Білий, гладенький. Ми знайшли його ще влітку на березі річки. Вона сказала, що це буде наш талісман.

— Воно буде твоїм другом. Йому ти зможеш довірити таємниці. Коли виростеш — можеш повернутись сюди і розповісти йому про все.

Я торкнувся листочків. Вони були ніжні й тендітні — як мої пальці. Мама обійняла мене зі спини, і ми разом дивились на наше перше дерево.

У тому моменті було щось більше, ніж просто садівництво. Було коріння. І не лише у землі.

---