Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

Вона мовчки різала хліб, потім почала варити щось тепле. Пар здіймався над глеком, коли вона відчула — він стоїть позаду. Серце здригнулося. Не від страху — від напруження.

Руки Кайро повільно обійняли її за талію, і вона на мить завмерла, відчувши його тепло. Його підборіддя легко торкнулось її плеча. Вона не відсторонилась — лише напружено застигла, стискаючи ложку в пальцях.

— Я хотів, щоб ти вибрала мене, — тихо, майже шепотом, вимовив він, голос глибокий, майже ніжний, але в ньому ховався біль, що різав, як лід. — Хотів, щоб хоч хтось у цьому житті вибрав мене першим…

Його губи торкнулись її вуха.
— …навіть якщо за це довелося б вбити весь світ.

Сояна здригнулась. У ній змішалося все — жалість, тривога, злість, невимовна втома. Вона не відштовхнула його, але і не відповіла. Вона нічого не сказала, просто стояла мовчки, даючи йому говорити.

— Але… — його голос зламався, і він повільно відпустив її, зробив крок назад. — Дуже прикро, що й ти теж… проти мене.

Він розвернувся і сперся на дерев’яну балку. Важко, глухо, ніби закривав за собою якість внутрішні двері. Сояна стояла ще кілька секунд, стискаючи ложку, а потім нарешті вдихнула.

— Він не спав… — прошепотіла вона сама до себе. — Він… знав усе?

Ні, це неможливо. Він лежав зовсім без руху. Вона перевіряла його дихання. Вона була впевнена… була впевнена…

Але ті слова… ті очі…

Він все чув. Він усе знає. І тепер — невідомо, що це означає.

— Вони що, разом?.. — Трояш приплюснула очі, нахилившись ближче до Імліра, доки той спокійно роздивлявся кімнату. — Бо якщо так, то… ну… цікаво. Дуже цікаво.

Імлір злегка підняв брову.
— Вчора вона хотіла його вбити. Сьогодні готує сніданок. Думаєш, це і є кохання?

— У нас точно різне уявлення про романтику… — пробурмотіла Трояш.

У цей момент з кухні вийшли Кайро та Сояна, і те, як вона тримала його за руку, було надто демонстративним. Наче спеціально для публіки. Її обличчя було напружене, губи стиснуті. А Кайро… Кайро, навпаки, посміхався з тим самим зухвалим блиском у очах, який змушував Сояну ледь не скреготати зубами.

Їхні пальці переплелися, і обоє так стиснули одне одного, що аж суглоби побіліли.

— Авжеж, ми разом. І дуже щасливі. Правда ж, кохана? — промурмотів Кайро з нахиленим обличчям до її скроні. Він зробив вигляд, що ось-ось її поцілує. Сояна майже вишкірилось у посмішку, але очі її кричали: "Я вб’ю тебе після цього".

— Так, надзвичайно щасливі, — солодко відповіла вона, а потім… боляче вщипнула його пальцями зсередини долоні.

— Ай, — скривився він, не розтискаючи рук. — Любов буває такою... гострою.

— Може, ще раз щось ляпнеш — і любов тебе спопелить, — прошепотіла вона, не відриваючись від посмішки.

Трояш і Імлір обмінялися поглядами.

У кімнаті, де на підвіконнях висіли пучки сушених трав, а за вікнами повільно осідав туман, четвірка змовників зібралася біля старого дубового столу. На столі лежала стара мапа Тристанії, окреслена чужими руками — і ще нею пролита кров.

Сояна схилилась над мапою, зануривши пальці в м’яку текстуру старого пергаменту. Її лице було суворе.

— Маємо знайти Абеля. Він єдиний, хто знає, де сховане Серце Істини. Без нього ми — лише сліпі, що бредуть у вогонь.

— Якщо він ще живий, — буркнув Імлір, схрестивши руки на грудях. — Академія не прощає зрадників. І я також.

Трояш сиділа поряд, підперши голову рукою, і поглядала на Імліра якось… надто захоплено.

— А ти пробачив би зрадника? — несподівано кинула вона, ледь не торкаючись плечем до його. — Скажімо… якби він мав гарні очі. І дуже… цікаву посмішку?

Імлір повільно відвернувся, як завжди.
— Ні. Навіть якби мав два гарних ока. І три посмішки.

Трояш скривилась, але не здавалася.
— А як щодо трьох посмішок і чотирьох пиріжків з вишнями?

— Тоді, можливо, я б дозволив йому померти з честю.

Кайро пирснув зі сміху, прикриваючи обличчя долонею.

Сояна боляче штурхнула його ліктем у ребра.

— Тобі весело? — прошипіла вона крізь стиснуті зуби.
— Тобі — теж. Тільки ти не визнаєш цього, — прошепотів він у відповідь і, не попереджаючи, переплів свої пальці з її.