Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Якщо забажаєте придбати ще когось на нашому аукціоні, я до ваших послуг! – щасливо зарекомендував себе Вальт.

– Добре. Візьму це до уваги. І ще раз дякую вам за допомогу.

А тим часом в моїй голові пронеслася справжня відповідь на його пропозицію: “Ні! Дякую, мені першого разу вистачило!” Щоб ще раз піти в таке місце. Ніколи! Може для місцевих такий похід і звичайна річ, але для мене це дикість!

Так ще й дракон, після того, як я надягла йому ту чортову стрічку зі злістю зиркає в мою сторону, головне тепер щоб він мене уві сні за це не придушив.  Відчуває моє серце, що з ним прийдеться нелегко. Але відступати вже пізно, справа зроблена і тепер найкращою дією буде як найшвидше звідси звалити.

Нумо Маргарито! Вмикай свій ввічливий-фейс і сипарируйся по тихому звідси.

– Що ж. Я гадаю що нам вже час.

– Так, так, не смію вас затримувати – і простягає мені папери.

Хотіла я вже піти… коли згадала про дракона. Його ж сюди майже волочили по підлозі… і чи він зможе дійти хоч до карети? 

– Ем, Вальте, а як же…. – почала я невпевнено, бо про це я й справді не подумала. Але не встигаю договорити як Вальт мене перебиває.

– Не хвилюйтеся, дракони створіння живучі, на них все заживає як на собаці, а то й швидше! Так що, до вашого дому зможе дійти.

Дійти?

– Оу, добре.

Я знову непомітно кидаю свій погляд на дракона, і помічаю як він тільки сильніше здавив щелепу, що аж жовна почали грати. Ой леле! І на що він знову починає злитися? Ну з однієї сторони, я розумію за що, я б теж розізлилась якби мені весь цей час робили боляче… Але що на цей раз його розізлило? 

Вальт виводить в повітрі якийсь символ перед драконом і магічне коло зникає. Дракон важко піднявся на ноги і від цього руху почулося брязкання ланцюгів за його спиною, треба буде як прибудемо до маєтку, якось зняти їх з нього. Він стоїть переді мною не підводячи очі.

– Пані Маргарито, не стійте колодою, накажіть дракону йти за вами – промовила Ненсі.

Наказати. Чесно, це доволі не приємно таке робити. Як би це не описували в книжках чи фільмах… в реальності, це виглядає жахливо. 

Що ж, кожному доводиться щось робити вперше у своєму житті. От і моя черга настала.

Тільки є одна проблемка… як саме мені до нього звертатися? Я навіть імені його не знаю. А чи буде зараз доречно його запитувати і, чи взагалі він мені його скаже? Тоді залишається лише один варіант, звичайно це може прозвучати трохи грубувато, але все ж краще чим стояти як риба відкриваючи й закриваючи рота, бо не знаєш що сказати.

– Ходімо за мною – промовила якомога спокійніше.

Повертаюся до виходу, й краєм ока прошу Ненсі допомогти мені, вона в згоді киває. І ми виходимо з кабінету, направляючись на вихід.

– Не хвилюйтеся пані, дракон прямує за нами – коментує вона кожний його рух – О, і до речі, раджу вам не розмовляти в присутності дракона, навіть якщо будете шепотіти він все одно почує. Це я так, якщо не хочете, щоб він знав що окрім вас тут присутній ще хтось. 

На це я скорчила запитальну мармизу, типу: “Мені що тепер, силою думки з тобою спілкуватися чи в мене на лобі будуть питання писатися поки ніхто не бачить?”

– Знаю, буде складно – сміється вона – але знаєте у вас доволі добре виходить говорити і без слів, будь-яке запитання у вас і так по обличчю я можу зрозуміти.

Прекрасно, тепер я буду ходити мовчки, але з усім спектром емоцій на обличчі! Чудово!

– І ще, я хотіла вам дещо порадити – продовжила Ненсі, але вже більш стурбовано – краще ці перші дні, та й і взагалі на початку… краще щоб дракон не знав що окрім вас хтось ще живе в маєтку, тим паче що ви можете нас бачити. Краще я з Лайоном перший час поспостерігаємо за ним, щоб впевнитись що він безпечний для вас і не несе ніякої загрози.

З цим я сперечатися не стану, все ж мені деколи лячно залишатися наодинці з незнайомими мені людьми… скажімо дитяча травма. Якщо говорити коротко, колись в дитинстві мене батьки залишили ненадовго і сказали зачекати на них поки вони розберуться з деякими справами. 

І я залишилася сидіти за столиком вуличної кав’ярні, не зважаючи, що часу відносно пройшло небагато, але цього цілком вистачило, щоб до мене підсів незнайомий чоловік з запитанням: “І чому ти сидиш тут сама? Без батьків? Такій маленькій дівчинці не можна залишатися самій. Хочеш я дам тобі цукерку?”. 

І я до цих пір пам’ятаю, як до смерті тоді перелякалася, коли згадала як він весь цей час за мною стежив. І коли я вирішила встати за столика від гріха подалі й піти в тому напрямку що і мої батьки, він одразу ж спохватився і перегородив мені дорогу з питанням: “Ти куди?”

Я досі відчуваю, як мене тоді трусило. Добре те, що тоді батьки повернулися вчасно і батько прогнав його від мене.

З того часу, я намагаюся не спілкуватися з незнайомими мені людьми на одинці. Тому, я в знак згоди злегка кивнула головою Ненсі.

Нарешті ми дійшли до нашої карети. Кучер відкриває дверцята карети і я залазю в середину, вмостившись зручніше я почала чекати на дракона. Але схоже, він не поспішав залазити всередину. Я знову скосилась на свою покоївку.

– Вам ж торговець сказав відповідь на це питання, “він зможе й сам дійти чи добігти до вашого дому”. Якщо виразитися простіше, раби не можуть їздити в кареті зі своїм господарем, вони йдуть за каретою. Хіба ви поки сюди їхали, не помічали рабів які біжать за каретами своїх господарів?

Я здивовано випучила на неї очі, так він що, тоді говорив на повному серйозі, що дракон буде йти до маєтку пішки!? Тепер причина його другої злої мармизи мені зрозуміла.

А щодо, другого питання… я й дійсно бачила карети за якими біжать… нелюди. Офігіти можна! До мене тільки зараз дійшло! Я гадала, що вони не встигли сісти в карету і намагаються її наздогнати. А тут таке!

Кучер вже хотів зачиняти дверцята карети, але я його зупинила.