Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Стривайте! – не втрималась я. Ну не можу я так, щоб хтось біг за каретою до мого додому. Мене ж тоді сумління замучає! Та і взагалі, не можу я так.

Я повернула свій погляд на дракона.

– Дикунчику, нумо! Залазь в карету.

Капець, і що я взагалі зараз ляпнула! І це ж треба було таке сказати! І що це було таке за “Дикунчику!?” Та в мене вже потилиця горить від сорому! Так ще й і двоє мужиків стоять переді мною, в повному шоці! Що кучер, що дракон! Та я готова зараз закластися і поставити на це десятку, що в них очі повилазили на всі п'ятдесят відсотків з орбіт!

– Прошу пані, що ви сказали? – першим оговтується кучер.

– Я хочу, щоб мій дракон поїхав в кареті зі мною. 

Я знову ловлю на собі спантеличений погляд дракона.

– А-але… – почав заїкаючись кучер – але пані, так не можна.

– І хто ж сказав, що так не можна робити?

– Ну-у… – не знайшовши відповіді на моє запитання, кучер все-таки поступився.

– Ну! Чому стоїш? Залазь скоріше – звертаюся вже до дракона.

І він невпевнено рушив уперед. Залізши в карету, він сів на протилежне від мене сидіння. Весь цей час, що ми їхали, він сидів нерухомо виструнчившись догори спину і поклавши руки на коліна й так само дивився у підлогу. І я не витримала настільки напруженої тиші, й вирішила першою порушити її.

– Яке в тебе ім’я? – запитала в нього, ну хоч колись мені то треба дізнатися.

– Моє ім’я, Дикий – відповів він, все так само не підводячи погляд.

– Тобто, твоє ім’я, Дикий?

– Так. Мене так назвала колишня господарка – беземоційно промовив.

– Але я запитую не про те як тебе називали інші, а про твоє справжнє ім’я.

– Якщо вам не подобається це ім’я, ви можете придумати мені інше.

Я лиш втомлено зітхнула, не скаже значить. Ну що Маргарито, перші труднощі почалися, тепер твоя нова ціль, дізнатися його справжнє ім’я. Ну серйозно, що ж вони таке з ними роблять, що вони навіть імені свого сказати не можуть?

– Пані, він вам не каже свого справжнього імені, як би ви не намагалися це зробити – промовила Ненсі, потім продовжила – річ у тім, що ви не дізнаєтеся не від якого раба його справжнього імені. Тому що, сказавши його, вони віддають повну владу над собою. А навіть якщо і деякі й говорять, то тільки від того, що з них його силою витягли. Та й то, не завжди вдається. Хоча… деколи бувають рідкісні випадки, коли вони його і самі говорять.

Тоді надія що він скаже мені своє ім’я ще поки що не згасає. Вирішено! Я починаю операцію “завоюй довіру дракона!” Простіше кажучи, мені потрібно йому показати, що я не є йому ворогом і ми з ним рівні.

Діставшись маєтку, я одразу наказала Ненсі, приготувати йому ванну. Бо вигляд він мав чесно кажучи не дуже, весь вкритий брудом і власною кров'ю.

Не знаю, чи мені просто здається… але Дикий, став виглядати куди гірше, після того, як ми дісталися маєтку. Може його захитало в кареті?

Підходячи до дверей, нас всіх зустрічав Лайон.

– Вітаю вас з поверненням додому! – промовив Лайон.

Зайшовши з драконом в середину будинку, я повернулася до нього.

– Ну ось, ми й прийшли! – промовила.

Стан дракона мене дуже насторожував, його всього сильно трясло, а погляд був спрямований в нікуди.

– З тобою все гаразд? Тобі погано?

Він на це нічого не відповів.

На його чолі почали проступати крапельки поту, а руки були настільки зжаті, що нігті почали впиватися в долоні. 

Я вирішила перевірити чи немає в нього температури. Спробувала прикласти долоню до його чола, але він одразу відсахнувся від неї. Але, я все-таки встигла, відчути настільки в нього була висока температура.

– В тебе жар! 

Я спробувала відвести Дикого, до його кімнати, яку ми підготували, але він вчепився мені у передпліччя, боляче стискаючи його й встромлюючи кігті. 

– А-А-А – скрикнула від болю.

Дикий, дивився на мене, своїм розфокусованим поглядом.

– Пані Маргарито! – скрикнув злякано Лайон – обережніше, він зараз небезпечний!

– Що?

– В нього на спині проявилося татуювання “Криз!” Накажіть йому негайно вас відпустити!

– Відпусти! – скрикнула.

Дракон не послухався мене, а лиш схопився за мене ще сильніше. От зараз мені стало реально страшно!

Потім, перед моїми очима промайнув легкий спалах і дракон впав на четвереньки.

– Пані, ви в порядку!? – підбіг до мене стурбований Лайон.

– Так. Що з ним таке? І що таке “Криз?”

– Криз – це закляття, яке позбавляє розуму.

– Що! Але звідки воно в нього?

– Не знаю, схоже колишній власник, міг накласти його на нього.

Я поглянула на дракона, який і досі стояв на четвереньках, з заду на його шиї було татуювання у вигляді трьох переплетених тонких смужок.

– Криз, можна якось зняти?

Лайон затих, щось перебираючи у своїй голові.

– Спосіб є але… – і він затих.

– Лайоне, не мовчи, говори вже що треба зробити!

– Нам треба знати ім’я, того хто це зробив.

Ім’я. І звідки мені дізнатися, хто саме це зробив!? Хоча… Весь той час, біля нього знаходилася тільки та жінка, можливо це вона зробила? А якщо ж ні, то це міг зробити будь-хто, з перебуваючих на аукціоні. Що ж робити?

Точно, Ненсі ж тоді була зі мною, і вона повинна була бачити її.

– Лайоне, зачекай мене тут і придивися за драконом!

– Що? А ви куди!?

– Я зараз повернуся, мені треба дещо запитати в Ненсі – швидко протараторила і кинулася бігти.

Я бігла з усіх ніг, поділ сукні плутався в мене під ногами, тоді я схопила його як найвище щоб було зручніше бігти. Добравшись потрібної мені кімнати на другому поверсі, я залетіла до ванної, де і застала Ненсі.

– Пані, що сталося? У вас кров! Ви поранені!

– Все потім. А зараз, скажи мені, ти знаєш ту жінку яка віддала цього дракона?