Читати книгу - "Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан"

Кліффорд залишив підвал, піднявшись назад мотузяною драбиною, а потім вийшов із хатини, вийшовши на подвір'я. Недовго думаючи, він крикнув.
-Давайте сюди, є що розповісти! - вигукнув Кліффорд - усі мисливці, які в цей момент займалися своїми справами, почувши голос Кліффорда, поспішили підійти до нього.
-Що там у тебе? - запитав зацікавлено Бетфорд.
-Я тут дещо знайшов... - відповів Кліффорд, діставши з-під плаща запилену книжку і передавши її в руки Бетфорду. Той прийняв її з рук Кліффорда, відкрив, а потім взявся перегортати сторінки - хм... Цікаво... Судячи з усього, ця книжка - священний трактат, присвячений безпосередньо самому Любомору... Але сама собою вона не є особливо цінним доказом... Може, ти знайшов іще що-небудь? - глянув Бетфорд в очі Кліффорду.
-Я знайшов тіло мужика в тій хатині, яку обшукав, - на ньому була рана в ділянці шиї, рівна, без рваних країв, нанесена під потрібним кутом, - зробив висновок Кліффорд, - із досвіду знаю, що такий точний поріз міг би нанести тільки майстер.
-Цікаво... - сказав Бетфорд - а потім глянув на грозове небо - судячи з усього, скоро дощ починається... Сховаймося в одній із колиб, розпалимо камін, і зігріємося. А заодно, Кліффорде, розкажеш докладніше, що тобі вдалося дізнатися.
-Як скажеш... - відповів Кліффорд - мисливці всі разом вирушили до однієї з хатин, розташованих ближче до центру села, а потім увійшли всередину. Там було порожньо, у центрі кімнати був розташований стіл, а поруч із ним кілька перекинутих стільців, які, вочевидь, ненавмисно зіштовхнули тутешні мешканці, коли тікали від напасті.

-Давайте присядемо - сказав Фоллар - а то вже ноги затекли після дороги!

-Так, ти маєш рацію, Фоллар, - сказав Бетфорд, - Реніфат, будь добрий, запали камін, нам усім не завадило б зараз зігрітися.

-Зроблю, - відповів Реніфат, а потім вирушив до каміна і запалив у ньому дрова.

Через деякий час усі мисливці сіли навколо столу, по центру якого лежав священний трактат, знайдений раніше Кліффордом.

-Так, Кліффорде... - сказав Бетфорд - давай тепер докладніше про те, що ти знайшов у тій хатині, і до чого тебе це призвело в підсумку.

-Як я й казав, при небіжчику я знайшов іржавий ключ, який вів у підвал, спускаючись у нього, я побачив вівтар, а на стіні картину Любомора, і цю книгу... Ким би не був цей мужик, він точно не простий хлібороб.

-Вірно помічено... - сказав Бетфорд - так, якщо вже ми тепер у теплі, і влаштували невеличкий привал, було б непогано більш детально вивчити ту книгу, яку ти знайшов... - Бетфорд узяв до рук священний трактат, і став перегортати одну сторінку за іншою, поки не натрапив на замітку, позначену червоною стрічкою.

-Тут щось є... - задумався Бетфорд.

-Що там, Бетфорд? - запитав Джилліан.

-Замітка... - відповів Бетфорд - і вирвана сторінка, на вигляд досить нова... - Бетфорд придивився - хм... Навіть чорнило ще не встигло висохнути... - хтось, безумовно, помістив її сюди нещодавно.

-І що написано на цій сторінці? - задався цілком логічним питанням Реніфат.

-Якесь послання... Адресоване якомусь Егельбрахту... Як я розумію, це і є той мужик, тіло якого ти знайшов у хатині, - сказав Бетфорд, обернувшись у бік Кліффорда на секунду.

-Прочитаєш усе таки, що там написано? - запитав Джилліан.

-Ну ка, подивимося - відповів Бетфорд, а потім взявся виразно читати вміст тексту вголос - "Брате Егельбрахте, незабаром в ордені відбуватимуться великі зміни, і я б хотів, щоб ти стояв поруч зі мною, коли вони відбуватимуться... Накану стоїть надто багато, подальша доля ордена, наше майбутнє... І мені потрібен кожен брат, який коли-небудь був причетний до нашого братерства, адже, як відомо, разом - ми єдині у своєму служінні владиці Любомору, і було б дуже прикро, якби чутки про те, що ти прийняв рішення відхреститися від нашої спільної віри, - виявилися правдою. Також, вкрай не раджу тобі ігнорувати цей лист, інакше наслідки у цього можуть бути найрізноманітніші... Тож, звертаючись до твого розуму й розсудливості - на додачу до нього я залишаю нинішнє місце розташування нашої фортеці. Вона розташована: на краю смерекового лісу, в околицях міста Грейсбург, ближче до каплиці Беренберга.

З повагою, твій брат Ренольд."

-Ренольд... - задумався Реніфат - адже це він тоді відіслав листа некроманту Моріону, якого ми ще вбили на цвинтарі...

-Так, він... - відповів Бетфорд - важлива шишка в колах ордена, мабуть... Швидше за все це і є їхній ватажок.

-І що сказав цей Ренольд у листі, - запитав Джилліан, - чутки про те, що він хоче відхреститися від їхньої віри в Любомора? Мабуть, за це його і прибрали.

-Прибрали, бо він не захотів більше з ними бути, - поділився своїми міркуваннями Кліффорд, - для таких фанатиків, як вони, це непрощенна зрада, він зрадив їхню спільну віру.

-І тому вони вирішили нацькувати на село цілу зграю кровожерливих чудовиськ? -здивувався Реніфат - чи не занадто це... Надмірно?

-Не думаю - відповів Кліффорд - судячи з того, що ми щойно прочитали... Темний орден має намір нарешті вийти з тіні, після багатьох років затишшя... І логічно було б припустити, що перше, що вони зроблять, перш ніж остаточно заявити про своє повернення - це випробувати свою нову армію.

-А тут якраз підвернулося відповідне село, - сказав Бетфорд, - а в ньому заодно і жив зрадник... Словом, вони вбили одним пострілом двох зайців.

У відповідь на це Кліффорд кивнув головою.

-Щем далі в ліс, тим цікавіше! - вигукнув Фоллар - і що ми тепер будемо робити?

-Повернемося назад до Штабу, доповімо про всі знайдені докази начальству, а потім дізнаємося подальші розпорядження...

-Нам би не завадило поквапитися, - відповів Джилліан, - усе ж таки в нас на руках цінні відомості... Та й точне місце розташування покинутої фортеці, в якій зараз перебуває темний орден!

-Це можливо... - сказав Бетфорд - ми не можемо знати напевно, що вони досі сидять там... У всякому разі, з'ясувати ми це поки що не зможемо... Переходити туди самотужки було б надто небезпечно. Пора в дорогу, друзі.