Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Великий Мольн 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий Мольн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Великий Мольн" автора Анрі Ален-Фурньє. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 56
Перейти на сторінку:
сміху. Засміявся й Мольн, але це був лише короткий спалах веселощів. Збігло ще чверть години, і він спитав:

— А що, коли вона не приїде?..

— Вона ж обіцяла, — відповів я. — Май терпіння.

І Мольн знову пильно дивився на дорогу. Але йому було несила терпіти, тож незабаром він озвався:

— Франсуа, я піду до гурту. В мене таке враження, що все повернулося проти мене. Якщо я залишусь тут, то вона ніколи не приїде. Навіть важко уявити собі, що зараз ва поворотом з'явиться вона.

І Мольн подався на галявину, залишивши мене самого. Щоб згаяти час, я пішов по дорозі. І за першим же поворотом побачив Івонну де Гале: вона сиділа боком у сідлі, її старий білий кінь того ранку надто рвався вперед, і дівчина весь час натягувала повіддя, не даючи йому перейти на клус. Попереду коші, ледве ступаючи, мовчки йшов пан де Гало. Мабуть, батько й дочка, міняючись по дорозі одне з одним, по черзі сідали на коня.

Побачивши, що я сам, Івонна всміхнулася, швидко спішилась, передала повіддя батькові й попрямувала до мене; я теж побіг їй назустріч.

— Як я рада, що ви самі, — сказала вона. — Я не хочу нікому, крім вас, показувати старого Белізера, не хочу, щоб його ставили поряд з іншими кіньми. Адже він такий негарний і старий; до того ж, я боюся, щоб його не поранили ті коні. Я тільки на нього зважуюсь сідати, а коли його не стане, я більш не їздитиму верхи…

Я відчув, що за цією чарівною жвавістю, за зовнішньою невимушеністю Івонни де Гале приховується та сама нетерплячість, та сама тривога, що й у Мольна. Вона розмовляла швидше, ніж звичайно. І хоч на її щічках рожевіли рум'янці, під очима й на чолі проступала страшенна блідість, що виказувала розгубленість.

Ми вирішили припнути Белізера до дерева в невеличкому гайку неподалік дороги. Старий пан де Гале, як завжди, мовчки дістав із сідельної кобури оброть і, як мені здалося, прив'язав коня трохи нижче, ніж треба було б. Я пообіцяв негайно принести з ферми сіна, вівса й соломи…

Іванна де Гале пішла на галявину — так само, уявив я собі, як колись вона з'явилась на березі ставка, де її вперше побачив Мольн.

Притримуючи лівою рукою край широкого плаща, вона, ведучи під руку батька, йшла до гостей; на личку в неї був вельми поважний і водночас дитячий вираз. Я не відставав від них. Запрошені на гулянку, що вже встигли розбрестися по галявині, тепер швидко збиралися до гурту, щоб привітати панну де Гале; якийсь час усі мовчки дивилися, як вона наближається.

Мольн загубився в гурті молоді, де нічим не вирізнявся серед товаришів, хіба що зростом; а втім, поряд з ним стояли хлопці майже такі самі високі, як і він. Огюстен нічим не привертав до себе уваги, не ворухнувся, не ступив бодай кроку вперед. Я бачив, як він нерухомо стояв у своєму сірому костюмі й пильно дивився на прекрасну дівчину, що йшла до них. Мольн лише провів рукою по маківці — ніби мимохідь і трохи збентежено, наче хотів сховати серед цих дбайливо зачесаних юнаків свою по-селянському поголену голову.

Панну де Гале оточила молодь. Її почали знайомити з дівчатами й хлопцями, яких вона не знала… Підходила черга мого товариша; я відчував не меншу тривогу, ніж він. Я гадав, що сам відрекомендую Мольна Івонні де Гале.

Та перш ніж я розтулив рота, дівчина ступила до нього з дивовижною рішучістю й поважністю.

— Я впізнаю Огюстена Мольна, — мовила вона.

І подала йому руку.

Розділ шостий

РОЗВАЖАЛЬНА ГУЛЯНКА

(закінчення)

Майже одразу підійшли нові гості привітатися з Івонною де Гале, відтіснивши від неї Мольна. Сталося так, що хлопець і дівчина й під час обіду опинилися за різними столиками. Але до Мольна нібито повернулися віра й відвага. Я сидів між Делажем і паном де Гале і бачив, як мій товариш кілька разів махнув мені здалеку рукою.

Тільки надвечір, коли почалися ігри й розмови, а дехто з гостей пішов на річку купатися або кататись у човні на сусідньому ставку, Мольн знову опинився у товаристві дівчини. Ми з Делажем сиділи на садових стільцях, що їх привезли з собою, й розмовляли, і саме тоді Івонна невимушено покинула гурт молоді, серед якої, либонь, вона занудьгувала, й підійшла до нас. Пригадую, вона спитала, чому ми не катаємося, як інші, в човнах на ставку Об'є.

— Ми сьогодні пополудні вже зробили там кілька кругів, — відповів я. — Але це катання надто одноманітне, і ми швидко втомилися.

— Тоді чому б вам не спустити човен на річку? — провадила вона.

— На річці прудка течія, вона може знести човен.

— Тут знадобилася б моторка, — озвався Мольн. — Або пароплавчик, який був у вас колись.

— У нас уже його нема, — відказала вона майже пошепки. — Ми його продали.

Запала ніякова мовчанка.

Скориставшись із цього, Жасмен сказав, що йде шукати пана де Гале.

— Я знаю, де його можна знайти, — мовив він.

Іронія долі! Ці двоє таких несхожих між собою людей несподівано сподобалися один одному, і з самого ранку вони майже не розлучалися. На початку гулянки пан де Гале відкликав мене вбік і сказав, що мій друг Делаж — людина, обдарована тактом, поштивістю та іншими чеснотами. Мені навіть здалося, що старий звірив йому таємницю існування Белізера й виказав місце, де сховали коня.

Я теж зібрався був покинути Огюстена й Івонну, але вони так збентежилися й розхвилювалися, що я вирішив не лишати їх віч-на-віч.

Проте даремно Жасмен пішов від нас, і марною була моя обережність. Вони завели розмову. Але Мольн уперто, чого, звісно, сам не усвідомлював, знов і знов заводив мову про всі ті дива, що колись так зчудували його в маєтку. І щоразу дівчина, для якої ці спогади були мукою, відповідала, що все зникло, що старий будинок, такий вигадливий і химерний, знесено, великий ставок висох і його засипали землею, а діти в прегарних костюмчиках пороз'їжджалися додому.

Мольн тільки скрушно зітхав у відповідь з таким виглядом, ніби в усіх цих сумних подіях завинили дівчина або я…

Ми йшли всі троє пліч-о-пліч… Дарма я намагався змінити тему розмови й розвіяти смуток, що охопив нас трьох. Неспроможний опиратися своїй невідчепній ідеї, Мольн і далі нетактовно розпитував. Він вимагав пояснень буквально про все, що бачив свого часу в маєтку: про дівчаток, про кучера старенького берлина, про поні, що брали участь

1 ... 38 39 40 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий Мольн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий Мольн"