Читати книгу - "Ляльковий дім"

Нора (хапає з коробки тамбурин і довгу строкату шаль, швидко обгортається нею, тоді одним скоком стає посеред кімнати й гукає). Тепер грай! Я починаю танцювати!

Гельмер грає, Нора танцює, доктор Ранк стоїть біля піаніно позад Гельмера й дивиться.

Гельмер (граючи). Повільніше… повільніше…

Нора. Не можу інакше.

Гельмер. Не так бурхливо, Норо!

Нора. Саме так і треба.

Гельмер (зупиняється). Ні, ні, зовсім не так.

Нора (сміється й вимахує тамбурином). Хіба я тобі не казала?

Ранк. Дайте, я буду грати.

Ранк сідає до піаніно і грає. Нора танцює дедалі шаленіше. Гельмер стає біля груби і під час танцю робить Норі зауваження, та вона ніби не чує їх, коси в неї розпустилися й опали на плечі, але вона не помічає того і танцює далі. Заходить фру Лінне.

Фру Лінне (зупиняється наче вкопана біля дверей). Ох!..

Нора (не перестає танцювати). Бачиш, Кристино, яке в нас тут свято!

Гельмер. Але ж люба моя, дорога Норо, ти так танцюєш, ніби йдеться про твоє життя.

Нора. Бо так воно і є.

Гельмер. Ранку, перестань, це чисте божевілля, перестань, кажу!

Ранк перестає грати, і Нора враз зупиняється.

(До Нори.) Зроду б не повірив. Ти забула геть усе, чого я тебе вчив.

Нора (шпурляє тамбурин). Тепер ти сам бачиш.

Гельмер. Ну, тобі й справді треба повправлятися.

Нора. Так, бачиш, що конче треба. Ти вчитимеш мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?

Гельмер. Можеш на мене покластися.

Нора. Ні сьогодні, ні завтра ти не думатимеш ні про що інше, тільки про мене. Не розпечатуватимеш жодних листів… Не заглядатимеш до поштової скриньки…

Гельмер. Ага, ти й далі боїшся того чоловіка…

Нора. Так, так, і це теж.

Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що в скриньці уже лежить лист від нього.

Hора. Я не знаю. Може, й лежить. Але не читай його тепер. Не треба нам ніяких неприємностей, поки все не скінчиться.

Ранк (тихо Гельмерові). Не заперечуй їй.

Гельмер (обіймає її). Добре. Дитина домоглася свого. Але завтра вночі, після твого танцю…

Нора. Тоді роби, як знаєш.

Служниця (у дверях праворуч). Пані, стіл накритий.

Нора. Подай шампанського, Гелено.

Служниця. Гаразд, пані. (Виходить.)

Гельмер. Ого… Отже, бенкетуємо?

Нора. Бенкетуємо із шампанським до самого світанку. (Гукає служниці.) І трохи мигдалевих тістечок, Гелено… Ні, багато… Один раз можна.

Гельмер (бере її за руки). Ну, ну, нема чого так страшенно лякатися. Будь тепер моєю ластівкою, як завжди.

Нора. Звичайно, буду. Але тим часом іди до їдальні. І ви, докторе Ранку. Кристино, допоможи мені поправити зачіску.

Ранк (тихо, поки вони виходять). Такого ніколи не буває без причини. Може, вона при надії?

Гельмер. Зовсім не те, голубе. Це все тільки той самий дитячий страх, про який я тобі розповідав.

Заходять у двері праворуч.

Нора. Ну?

Фру Лінне. Він поїхав за місто.

Нора. Я здогадалася з твого виду.

Фру Лінне. Повернеться завтра ввечері. Я залишила йому записку.

Нора. Не варто було. Нічого не відвернеш. І, зрештою, це така радість — очікувати дива.

Фру Лінне. Чого саме ти очікуєш?

Нора. Ох, ти не зрозумієш. Іди до них, я зараз прийду.

Фру Лінне йде до їдальні. Нора з хвилину стоїть, наче збирається на силі, тоді дивиться на годинник.

П'ята. Сім годин до півночі. Тоді двадцять чотири до другої півночі, коли скінчиться тарантела. Двадцять чотири і сім? Тридцять одна година життя.

Гельмер (у дверях праворуч). Де ж моя ластівка?

Нора (кидається до нього з відкритими обіймами). Ось вона!

Дія третя

Та сама кімната. Стіл, що стояв перед канапкою, разом зі стільцями пересунений на середину кімнати. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинені. З горішнього поверху чути танцювальну музику. Фру Лінне сидить біля столу й машинально гортає книжку, пробує читати, але, видно, не може зосередитися. Часом напружено прислухається, чи хтось не йде знадвору.

Фру Лінне (дивиться на годинника). І досі немає. А вже найвища пора. Аби він тільки не… (Знов прислухається.) О, йде! (Виходить до передпокою і обережно відмикає зовнішні двері. На сходах чути тиху ходу. Вона шепоче.) Заходьте, тут немає нікого.

Кроґстад (у дверях). Я знайшов вашу записку. Що це означає?

Фру Лінне. Мені треба поговорити з вами.

Кроґстад. Так? І неодмінно тут, у цьому домі?

Фру Лінне. Там, де я мешкаю, неможливо. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми зовсім самі. Служниця спить, а Гельмери вгорі на балу.

Кроґстад (заходить до кімнати). Он як, Гельмери сьогодні бенкетують? Справді?

Фру Лінне. А чому ж би й ні?

Кроґстад. Ну так, чому ж би й ні?

Фру Лінне. Отже, Кроґстаде, давайте поговорімо.

Кроґстад. Хіба в нас є про що говорити?

Фру Лінне. Є, багато про що.

Кроґстад. Не вірю.

Фру Лінне. Не вірите, бо ніколи по-справжньому не розуміли мене.

Кроґстад. Що ж там було розуміти? Все як на долоні. Бездушна жінка спроваджує чоловіка, коли їй трапляється вигідніша партія.

Фру Лінне. Ви вважаєте, що я таки цілком бездушна? І що я зробила це з легким серцем?

Кроґстад. А хіба ні?

Фру Лінне. Кроґстаде, невже ви справді так вважаєте?

Кроґстад. Якщо це неправда, то навіщо ви написали мені такого листа?

Фру Лінне. Я не могла інакше. Коли мені довелося порвати з вами, то моїм обов'язком було вирвати з вашого серця всі почуття до мене.

Кроґстад (стискає руки). Он воно що. І все це через гроші!

Фру Лінне. Не забувайте, що в мене на руках були тяжко хвора мати й двоє малих братів. Ми не могли чекати на вас так довго, Кроґстаде, ви тоді ще не мали надій на майбутнє.

Кроґстад. Нехай і так, але ви не мали права відштовхувати мене задля іншого.

Фру Лінне. Ну, не знаю. Я не раз питала себе, чи я мала таке право.

Кроґстад (тихіше). Коли я втратив вас, у мене ніби вислизнула земля з-під ніг. Гляньте на мене: я тепер схожий на людину з розтрощеного корабля, що врятувалася на уламку.

Фру Лінне. Порятунок, здається, був близько?

Кроґстад. Близько, але ви приїхали і стали на дорозі.

Фру Лінне. Несамохіть, Кроґстад є, я щойно сьогодні довідалася, що мене беруть на ваше місце в банку.

Кроґстад. Як ви так кажете, то я вірю. Та коли ви вже знаєте про це, то, може, відмовитеся?

Фру Лінне. Ні. Вам із цього не було