Читати книгу - "Знаки карпатської магії"

Від нявок та інших лісових духів людей оберігає чугайстер. Живе він у гірських лісах та печерах, полює на бісиць та повіт-руль. Він не лихий до людей: полюбляє грітися біля багать, жартувати з людьми, грати на сопілці й танцювати. Якщо чугайстер побачить самотнього вівчаря біля вогнища, та ще й із сопілкою, обов’язково підійде, попросить приграти йому до танцю, а потім запросить і людину. Але темп чугайстрових танців не кожен витримає. Якщо людина під час танку помирає - чугайстер погляне з жалем та й піде собі далі, а якщо витримає - такого сміливця неодмінно нагородить. Гуцули розповідають, що чугайстер був колись людиною, але за якусь провину його заклято на те, щоб охороняти світ від проклятих, «заложних» небіжчиків, і всі звірі лісові віддані йому на службу.

І ніхто не може вбити чугайстра, але він боїться сокири. Тому сокира вважалася оберегом від цього «лісового чоловіка». Чугайстер пов’язаний із ніччю, вогнем, співом, музикою та вітром. Його можна назвати «карпатським Паном» - богом лісу, захисником пастухів та лісорубів. І - цікава паралель - серед іспанських басків теж побутують перекази про «господаря дикої природи», котрий допомагає людям, які заблукали в лісі, охороняє необережних подорожніх від лісової та гірської нечисті, стереже скарби та відкриває тим, хто йому сподобався, секрети металургії, рудної справи. Розповсюджені чи не у всіх гірських народів перекази про «снігову людину» теж зближують цей персонаж із карпатським чу-гайстром...

Є в Карпатах і особлива категорія духів. Це істоти, пов’язані зі скарбами. Коли опришки ховали скарб, перед тим обов’язково йшли до мольфара, щоби той зробив охоронний амулет-закляття, котрий віднині скарб оберігатиме. І так ця мольфа заклинається, що притягує вона духів лісових чи гірських, повітряних чи вогняних - вони стережуть скарб, і тільки та людина годна його знайти, яка пізнає таємне заклинання, щоб зруйнувати дію закляття над скарбом. Але навіть звичайні, не закляті скарби теж охороняються духами. Тому якщо знайдеш скарб, неодмінно треба частину залишити на місці - як плату духам за збереження. Сферою опіки духів також є кургани, могили, хати-пустки, священні руїни та місця, де жили чаклуни. Небесні хмари дивної форми - це їхні весільні танки.

Загалом же духи природи - не лихі й не добрі, бо живуть вони за межею Добра і Зла. Вони можуть бути корисними або шкідливими - усе залежить від мотиву їхньої поведінки. А поведінка духів залежить від правильної чи неправильної поведінки людини, котра вступає з ними в контакт. Щоб ці природні, невидимі сили були прихильними, треба повестись, як належить. І саме тут приходить на допомогу мольфар. Він - чаклун, шаман, знавець нелюдської і надлюдської природи - знає, як треба поводитися в навколишніх світах, які оточують людину. І він стоїть між світом людей і світом духів - і як наставник, і як охоронець.

Зелені Свята (Рахманський Великдень, навський тиждень) - це свято, що знаменувало і початок літа, і вшанування померлих тяжкою смертю, аби ті не гнівалися на людей, не шкодили їм. Заразом поминали «рідних небіжчиків» і прикликали «святих рахманів» - божественних предків, аби ті з Вирію послали врожайні дощі.

Перший день Зелених Свят називали Зільником, бо в цей час мольфари та травознаї збирали цілюще зілля. Цього дня трави та зело отримують чародійну, цілющу силу. Травознаї в такі дні очищають душу й тіло від скверни, отримують нові сили та нові вміння. В багатьох селах Карпат була традиція, коли літні жінки-травознаї та баби-повиту-хи збиралися в домі однієї і влаштовували ритуальне обмивання в діжці з настоєм із цілющих трав. У це свято заготовляли певні трави: золототисячник, ведмеже вухо, череду, полин, деревій, підбіл і подорожник, блекоту. Тоді ж годилося брати трави, які використовувалися в любовній магії: ті, що обіцяли успіх у коханні, робили дівочу красу ще принаднішою та чарівнішою.

Напередодні Зільника вирубували гілки певних дерев, якими клечали оселю. Брали гілки берези, клена, липи, ясена, горобини, дуба, верби, горіха... На деякі дерева, скажімо, на осику, існувало суворе табу. Мольфари кажуть, що осика - це дерево-вампір, і тому вона захищає від упирів-вампірів (як фізичних, так і енергетичних); саме його використовують мольфари в двобоях зі злими духами, упирями, темними відьмами й чаклунами. В домі це дерево, що забирає в людини енергію, не годилося тримати. Але мольфари й знахарі обкладали на деякий час осиковим листям тяжко хворих людей, щоб воно «висмоктало» негативну енергію.

Напередодні Зелених Свят годилося робити нові віники з вербового або ж березового пруття й ними вимітати хату. Взагалі, віник, мітла - це подвійний символ, який має і захисні, й демонічні властивості, знаряддя насилання злих чарів і водночас - оберіг. На вінику чи мітлі літають відьми, але ним же, спеціально замольфованим, можна й вимести злі чари з дому. Віником відьма збирає росу, щоб відібрати в корів молоко та наслати хворобу на худібку; вона кидає примовлений віник услід людині, щоб наврочити, або підкидає на подвір’я, щоби сварки точилися в домі. Гуцули кажуть, що не можна віником дитину бити, бо не ростиме. Ні в якому разі також не можна піднімати віник на вулиці, бо лихо в хату прийде.

У карпатській традиції особливі чародійні функції мав старий віник. І коли віник чи мітла вже не годилися для замітання, його неодмінно спалювали, але при цьому виконували певний обряд: у Карпатах вірять, що у вінику живе душа домовика, тому перш ніж спалити, його розв’язували, щоб звільнити душу.

Крім того, мітла й віник мають яскраво означену еротичну символіку. І найцнот-ливіше ця символіка виявлялася в такому обряді: дівчина, котра ніяк не могла вийти заміж, повинна була в неділю зранку, ще до церковної служби, піти на базар, ні з ким дорогою не заговорюючи, на базарі так само мовчки вибрати віника, купити його і, не промовляючи й слова, прийти додому та поставити віник у кутку, мітловищем догори. А потім іти до церкви. Вважалося, що впродовж року ця дівчина повинна була вийти заміж. (До слова: одна моя знайома, котра боялася, що зостанеться старою дівою, здійснила цей обряд. І таки вийшла заміж).

Удосвіта першого дня Зелених Свят також збирали «тройчанське зілля» - м’яту, васильки, любисток. Цими травами посипали долівку в оселі та вплітали їх до святочних вінків, а ще - в пучечках зберігали до наступного року. Саме ці