Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Малюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Малюк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малюк" автора Аркадій Натанович Стругацький. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41
Перейти на сторінку:
проекту «Ковчег», він мав тільки два заряди. Перший заряд був випущений у незапам’ятні часи, ми вже тепер, напевно, і не дізнаємося по кому. Другий заряд припав на долю Семенових. Блукачі вважали цю планету забороненою, іншого пояснення я придумати не можу. Питання: чому? У світлі того, що ми знаємо, відповідь може бути тільки одна: вони на своєму досвіді зрозуміли, що місцева цивілізація некомунікабельна, більше того — вона замкнена, більше того — контакт загрожує серйозними потрясіннями для цієї цивілізації. Якби на моєму боці був тільки Август-Йоганн-Марія Бадер… Але, наскільки я пам’ятаю, ви завжди з великою повагою відгукувались про Блукачів, Геннадію. — Горбовський знову помовчав. — Та справа не тільки в тому. За інших рівних умов ми, незважаючи навіть на думку Блукачів, могли б дозволити собі дуже обережні, дуже поступові спроби розгорнути цих згорнутих аборигенів. У гіршому випадку наш досвід збагатився б ще одним негативним результатом. Ми поставили б тут який-небудь попереджувальний знак і забрались би геть. Це було б справою лише наших двох цивілізацій… Та справа в тому, що між нашими двома цивілізаціями, як між молотом і ковадлом, опинилася зараз третя, і за цю третю, Геннадію, за її єдиного представника, Малюка, ми от уже кілька діб несемо всю повноту відповідальності.

Я почув, як Комов глибоко зітхнув, і запала довга мовчанка. Коли Комов заговорив знову, голос у нього був якийсь незвичайний, якийсь надламаний. Заговорив він про Блукачів: спочатку подивувався з того, що Блукачі, встановивши охоронний супутник, пішли на ризик, що межував зі злочинністю, але потім сам же згадав непрямі дані, згідно з якими Блукачі завжди подорожують цілими ескадрами і кожний одиночний зореліт у їхній уяві не може бути нічим іншим, крім автоматичного зонду. Поговорив він і про те, що й на Землі добігає кінця півстолітня варварська доба одиночних польотів у вільний пошук — забагато жертв, забагато безглуздих помилок, замало користі. «Так, — погоджувався Горбовський, — я теж про це думав». Потім Комов згадав про випадки загадкового щезнення автоматичних розвідників, запущених до деяких планет. «В нас усе руки не доходили проаналізувати ці зникнення, але ж тепер вони постають у новому світлі». — «І справді! — з ентузіазмом підхопив Горбовський. — Про це я зовсім не подумав, це дуже цікава думка». Поговорили про охоронний супутник, подивувалися, що він ніс лише два заряди, зробили спробу прикинути, які ж у такому випадку мали бути уявлення Блукачів про заселеність Всесвіту, зробили висновок, що в кінцевому підсумку вони не дуже відрізняються від наших уявлень, але сама собою з’являється думка, що Блукачі, очевидно, сподівалися повернутися сюди, та от чомусь не повернулися — можливо, Боровик має рацію, вважаючи, що Блукачі взагалі залишили Галактику. Комов напівжартома запропонував, що аборигени і є Блукачами, які вгамувалися, наситившись зовнішньою інформацією, і замкнулись на собі. Горбовський знову натякнув на ідеї Комова і теж жартома почав його допитувати, як належить оцінювати таку еволюцію Блукачів у світлі теорії вертикального прогресу.

Потім побалакали про здоров’я доктора Мбоги, перестрибнули раптово на вмиротворення якоїсь Острівної Імперії та про роль у цьому вмиротворенні якогось Рудольфа, якого вони також чомусь називали Блукачем; плавно й якось невловимо перейшли від Рудольфа до питання про межі компетенції Ради Галактичної Безпеки, погодились на тому, що до цієї компетенції входять тільки гуманоїдні цивілізації… Дуже швидко я перестав розуміти, про що вони розмовляють, а головне — чому вони розмовляють саме про це.

Потім Горбовський сказав:

— Я вас зовсім замордував, Геннадію, вибачте. Йдіть відпочивати. Дуже приємно було з вами поспілкуватися. Ми ж таки вже давненько не бачилися.

— Але незабаром, звичайно, побачимося знову, — промовив Комов з гіркотою.

— Так, думаю, днів через два. Бадер уже в дорозі, Боровик теж. Я гадаю, що післязавтра весь КОМКОН буде на базі.

— Отже, до післязавтра, — сказав Комов.

— Передайте вітання вашому вахтовому… Стасеві, здається. Дуже він у вас… такий… стройовий, я б сказав. І Якову, Якову обов’язково передавайте вітання! Ну, і всім іншим, звичайно.

Вони попрощалися.

Я сидів тихо, як миша, і продовжував безглуздо витріщатися на оглядовий екран, нічого не бачачи, нічого не розуміючи. За спиною у мене не було чути ні звуку. Хвилини тяглися нестерпно повільно.

Від бажання обернутися в мене закам’яніла шия і кололо під лопаткою. Мені було цілком зрозуміло, що Комов вражений. У всякому випадку, я був дуже вражений. Я шукав відповідь за Комова, та в голові у мене безглуздо крутилося тільки одне: «А що мені Блукачі? Теж мені, Блукачі! Я й сам, у якомусь сенсі, Блукач…»

Раптом Комов сказав:

— Ну а ваша думка, Стасю?

Я мало не бовкнув: «А що нам Блукачі?» — але стримався. Просидів секунду, не міняючи пози, для поважності, а потім повернувся разом із кріслом. Комов, поклавши підборіддя на сплетені пальці, дивився на погаслий екран візора. Очі його були напівзаплющені, рот якийсь скорботний.

— Напевно, доведеться вичекати… — сказав я. — Що ж робити… Та й Малюк, може, більше не прийде… У всякому випадку, не скоро прийде…

Комов усміхнувся краєм рота.

— Малюк-то прийде, — сказав він. — Малюк надто любить ставити питання. А уявляєте, скільки в нього зараз нових запитань?

Це було майже слово в слово те, що сказав у кают-компанії Вандерхузе.

— Тоді, може… — пробурмотів я нерішуче, — може, і справді краще…

Ну що я міг йому сказати? Після Горбовського, після самого Комова, що міг сказати непомітний пересічний двадцятирічний кібертехнік зі стажем практичної шість із половиною діб, — хлопець, може, і непоганий, працьовитий, багато чим цікавиться і таке інше, але, треба визнати, не великого розуму, простуватий, невіглас…

— Може, — мляво сказав Комов. Він піднявся, попрямував, шаркаючи підошвами, до виходу, але на порозі спинився. Обличчя його раптом скривилося. Він майже вигукнув: — Невже ж ніхто з вас не розуміє, що Малюк — це випадок єдиний, випадок, по суті справи, неможливий, а тому єдиний і останній! Адже цього більше не станеться ніколи. Розумієте? Ні-ко-ли!

Він пішов, а я залишився сидіти обличчям до рації та спиною до екрану і намагався розібратися не стільки навіть у думках своїх, скільки у почуттях. Ніколи!.. Авжеж, ніколи. Як ми всі тут заплутались! Бідолашний Комов, бідолашна Майка, бідолашний Малюк… А хто найбідолашніший? Тепер ми, звісно, заберемося звідси. Малюкові полегшає, Майка піде вчитися на педагога, тож, мабуть, найбідолашніший — Комов. Це ж треба придумати: наткнутись — особисто наткнутись! — на унікальну ситуацію, на унікальну можливість підвести нарешті під свої ідеї експериментальний базис, і раптом — усе шкереберть! Раптом той самий Малюк, що мав би стати вірним помічником, безцінним посередником, головним тараном, що трощить усі перешкоди, сам

1 ... 40 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малюк"