Читати книгу - "Остання збірка"

— Я теж не знаю, — зауважив Грегор. — А ти? Арнолд став навколішки й спробував прочитати

вказівки з використання, викарбувані на передній панелі машини. Не підводячи голови, він запитав:

— Ти коли-небудь чув про планету Мелдж?

Грегор кивнув. Мелдж була третьорозрядною невеликою планетою на північній околиці Галактики, далеко від усіх торговельних шляхів. Свого часу на ній була надзвичайно розвинена цивілізація, яка завдячувала своїм існуванням так званій Старій Мелджійській Науці. Технологічні прийоми Старої Науки були забуті кілька століть тому, хоча час від часу то тут, то там знаходили старовинні механізми незрозумілого призначення, виготовлені представниками колись величної цивілізації.

— Отже, це продукт Старої Науки? — запитав Грегор.

— Звісно. Це Мелджійський Безплатний Виробник. Гадаю, в усій Галактиці їх залишилося не більше п'яти. їх неможливо відтворити.

— І що ж він виробляє? — запитав Грегор

— Звідки я знаю? — відповів Арнолд. — Подай-но мені мелджійсько-англійский словник.

Ледве стримуючись, Грегор підійшов до книжкової полиці.

— Отже, ти не знаєш, що він виробляє?

— Дай словник. Дякую. Яка різниця що? Воно безплатне! Ця машина черпає енергію з повітря, з космосу, із Сонця, звідки завгодно. Її не треба вмикати в мережу, заправляти чи обслуговувати. Вона працюватиме вічно.

Арнолд розкрив словник і почав читати слова на передній панелі Виробника. «Безплатна енергія...»

— Їхні вчені були недурні, — промовив він, записуючи в записник свій переклад. — Виробник просто бере енергію з повітря. Отже, байдуже, що саме він виробляє. Ми завжди зможемо це продати, і все, що заробимо, стане нашим чистим прибутком.

Грегор пильно поглянув на свого жвавого маленького партнера, і його сумне видовжене обличчя стало ще сумнішим.

— Арнолде, — вимовив він, — я хотів би дещо тобі нагадати. По-перше, ти — хімік. Я — еколог. І ми нічого не тямимо в машинах, тим більше у складних інопланетних машинах.

Арнолд неуважно скинув головою і повернув якийсь вимикач. Виробник сухо загуркотів.

— До того ж, — вів далі Грегор, відступивши на кілька кроків, — ми з тобою міжпланетні очищувачі природи. Не забув? Тож нам немає сенсу...

Виробник почав нерівно кашляти.

— Готово, — сказав Арнолд. — Тут написано: «Мелджійський Безплатний Виробник. Новий тріумф Глотенської Лабораторії. Цей Виробник гарантовано не підлягає руйнуванню, не ламається і не містить ніяких дефектів. Він не потребує постачання енергії. Щоб увімкнути натисніть Кнопку Один. Щоб вимкнути -скористайтесь лаксіанським ключем. Ваш Мелджійський Безплатний Виробник забезпечується довічною гарантією від будь-яких несправностей. У разі виявлення несправності, будь ласка, одразу поверніть його до Глотенської Лабораторії».

— Можливо, я не зовсім зрозуміло висловився, — промовив Грегор. — Ми з тобою міжпланетні...

— Не будь занудою, — перервав його Арнолд. — Коли ця машина запрацює, нам с тобою більше не доведеться працювати. Ось вона, Кнопка Один.

Машина погрозливо забряжчала. Якийсь час нічого не відбувалося.

— Мабуть, їй треба прогрітися, — заклопотано мовив Арнолд.

Раптом з отвору на передній панелі посипався сірий порошок.

— Побічний продукт, чи що? — пробурмотів Грегор. Минуло п'ятнадцять хвилин, а порошок сипався, як і раніше.

— Вийшло! — вигукнув Арнолд.

— Що це може бути? — запитав Грегор.

— Не маю анінайменшого уявлення, — відповів Арнолд. — Треба зробити аналізи.

Він з урочистим виглядом набрав у пробірку трохи порошку й попрямував до свого столу. Грегор стояв біля машини, спостерігаючи, як перед нею зростає сіра купа.

— Може, варто було б її вимкнути, поки ми не дізнаємося, що це таке?

— Звісно, ні, — заперечив Арнолд. — Що б це не було, воно коштує грошей.

Він запалив пальник Бунзена, наповнив пробірку дистильованою водою й узявся до справи. Грегор тільки знизав плечима. Він уже звик до божевільних ініціатив Арнолда. Відтоді, як вони разом заснували «ААА Ейс», Арнолд постійно шукав легких шляхів збагачення. Досі всі його задуми забирали більше зусиль і приносили менше грошей, ніж звичайна статутна діяльність фірми, але Арнолд швидко про це забував.

«Принаймні, — думав Грегор, — хоч не нудно». Він повернувся до свого столу й узявся за новий пасьянс.

Наступні кілька годин у офісі було тихо. Арнолд завзято працював. Додавав реактиви, зливав, змішував, звіряючи результати з таблицями у товстих довідниках, які лежали на його столі. Грегор приніс сендвічі й каву. Перекусивши, він узявся ходити довкола машини, спостерігаючи, як із неї рівномірно сиплеться сіра речовина.

З часом гуркіт Виробника посилився, а порошок посипався широким струменем.

Через годину після ланчу Арнолд підвівся й повідомив:

— Нам пощастило!

— І що це за речовина? — запитав Грегор, дивуючись, що Арнолдові, нарешті, пощастило придбати щось путнє.

— Ця речовина, урочисто промовив Арнолд, — тангриз!

Він нетерпляче глянув на Грегора.

— Кажеш, тангриз?

— Авжеж.

— Чи не був би ти настільки люб'язним пояснити мені, що таке тангриз? — мовив Грегор.

— Я гадав, ти знаєш. Тангриз — основний продукт харчування мелджійців. Кожен дорослий мешканець планети Мелдж споживає кілька тонн тангризу на рік.

— Їжа, кажеш?

Грегор з повагою поглянув на купу сірого порошку. Машина, що виробляє продукт харчування двадцять чотири години на добу, сім днів на тиждень могла забезпечити добрий прибуток. Особливо якщо вона не потребує обслуговування, а її експлуатація нічого не коштує.

Арнолд уже розкрив телефонний довідник.

— Ось воно... — Він набрав номер. — Алло, Міжзоряна Продуктова Корпорація? Можу я говорити з президентом? Що? Його немає?.. Тоді з віце-президентом... Це дуже важливо... Передати... Гаразд, слухайте. Я можу постачати вашій корпорації практично необмежену кількість тангризу, основного продукту харчування мелджійців. Саме так! Я знав, що вас це зацікавить. Так, звісно, чекатиму.

Він повернувся до Грегора.

— Ці корпорації вважають, що вони можуть... Так... Так, сер, звичайно, сер. Ви працюєте з тангризом? Гаразд, чудово!

Грегор підійшов ближче, намагаючись почути, що кажуть на іншому кінці лінії. Арнолд відштовхнув його.

— Наша ціна? А які ціни зараз на ринку? Ах, так... Що ж, п'ять доларів за тонну — це не надто багато, але я гадаю... Що? П'ять центів за тонну? Ви жартуєте! Це несерйозно.

Грегор відійшов від телефону й втомлено сів у крісло. Він байдуже слухав, як Арнолд казав: «Так, так. Гаразд. Пробачте, я не знав... Розумію... Дякую».

— Схоже, — промовив Арнолд, — що на Землі попит на тангриз не надто великий. Тут живуть близько