Читати книгу - "Любові полум’я"

— Ні, ні я не можу! Не зможу без тебе жити. Я зійду з розуму! — переконувала його усіма можливими аргументами.

— Ти — дуже сильна жінка, Таню. Ти це знаєш. І мудра — знаєш, які підбирати слова у потрібну хвилину. Та зараз ти мене вже нічим не стримаєш.

Вона раптом побагровіла іще більше і затрусилася від ненависті та ревнощів. Та він обійняв її, і взявши її долоні у свої, сказав:

— Таню, ми прожили разом у любові багато років. І мені здається, що дали одне одному усе, чого хотіли. Я безмежно вдячний тобі за синів, за опіку, за дім, за все, що ти для мене зробила. А тепер я прошу тебе про останнє: відпусти мене, якщо кохаєш.

— Ні! Ні! — скрикнула, висмикнувшись, і підбігла до вікна.

— У твоєму житті нічого не зміниться. Все буде як і було.

— У ньому не буде головного — тебе, — вигукнула щиро і переконливо.

— Танго, ти лицеміриш! Я вже давно не важу для тебе аж стільки. Я став атрибутом твого забезпеченого життя. Ти більше любиш свою керівну роль у нашому співіснуванні. Тебе цікавить тільки хатня господарка і якісь потойбічні речі. Абсолютно несумісні з життям.

— Я не дам тобі ані копійки! — раптом підбігла і просичала йому у вухо.

— Ну, от і твої приховані аргументи. А казала, кохаєш! — всміхнувшись, із відразою глянув у її бік.

— Ага! Я накладу арешт на усе майно! Хочу подивитися на тебе голого і босого. Чи потрібен ти будеш їй такий? — зловтішно хмикнула.

— Не суди усіх по собі, дорога моя! І до того ж, хто з нас двох працює, в кінці-кінців?! Хто заробляє на це усе, — він обвів руками спальню з італійськими меблями у мавританському стилі. — Хто?! Бачу, я був повним ідіотом. Я тобі довіряв, Таню. А ти… Ти цього не зробиш! — намагався переконатися у безглузді сказаного чоловік.

Жінка сіла на шовкову оббивку крісла мало не з відчуттям тріумфальної перемоги на обличчі. Заклала ногу на ногу і переможно вимовила:

— Не зроблю? Помиляєшся, дорогенький. Я уже це зробила!

Віктор навіть і не здогадувався, що його дружина заблокувала всі, окрім одного спільного, рахунки, який могла повністю контролювати. Що з їх документами уже на всю потужність працювало ціле адвокатське бюро напару з фінансистами.

Він схопив лише свою теку з деякими документами і, поспішно одягнувшись, поїхав на роботу в готель, а звідти на молочний завод, що його недавно придбав.

Таня завила у подушки. Руйнувалося її життя. Не уявляла собі як буде жити без нього, хай він і залишить усе їй.

Нічне жахіття

Тетяна прокинулася уся спітніла. Прийшла до тями — Віктор полишив її. У душі утворилася важка порожнина.

За вікном було темно. Вона проспала увесь день. Внутрішньо тремтіла і стискалася від пережитого уві сні.

Спустилася вниз за склянкою холодної води. Від реальності пережитого у неї пересохло в горлі. Увімкнула усе світло, що було на їхній кухні: центральне, каскадне над робочою поверхнею і навіть слабкі світильники по стінах, що їх задумав дизайнер для комфортного і ненав’язливого освітлення вечірніх чаювань. Від яскравості світла після мороку сну їй боляче різало в очах. Примружувала їх, але нічого не вимикала. Ніби боялася ймовірності повернення жахіття. Намагалася не переглядати подумки картинки зі сну, щосили примушувала себе відігнати його геть і забути.

Але не могла. У пам’яті чітко закарбувалася залита дощем гірська дорога, автомобіль, який став некерованим від скаженої швидкості, і приголомшливий, абсолютно відчутний фізично момент вильоту машини з дороги у бездонну пащу чорного провалля. І усе той проклятий заєць, що вискочив невідомо звідки! Пам’ятала як судомно крутила кермом, намагаючись не збити тварину, яка стрибала туди-сюди, наче навмисне кидалася під колеса… Не впоралася з кермування, пам’ятала тільки, що в останню мить побачила, ніби людські очі того зайця, погляд яких сумно проводжав її в нескінченність.

"То й що?", боролася з побаченим її свідомість. "Спиться та й сниться! Організм не може не реагувати на такий глибокий стрес як розлучення. От і вражає уві сні ще більш страшними переживаннями. Все просто! Просто, щоб притупити біль розставання, затаврувати її відчуттям втрати життя". Не могла не погодитися зі своїм внутрішнім голосом. Але й не могла погодитися з тим, що саме розуміння свого кінця у тому, що їй примарилося, дуже її стурбувало. Було щось інше. Щось невловиме, але глибоковідчутне у тому пережитті. Мусила розкрити цю таємницю, бо від того жаху її кидало в жар.

В око втрапив одяг, що недбало лежав, виділяючись чорною плямою, на світло-кавовій поверхні шкіряного дивану. Таня підійшла ближче. Може залишив котрийсь із синів. Але, взявши його у руки, засмутилася: це була Вікторова маринарка. Та сама, "зашита". Він просто забув її, коли полишав їх дім з валізами. Тетяні захотілося плакати від безсилля. Нічого не допомагало їй втримати чоловіка. Усі вмовляння, переконування і нетрадиційний магічний вплив не дали жодного ефекту.

Раптом вона почула скрегіт ключа у замку вхідних дверей. Її серце стиснулося і миттєво, забувши про пекельний сон і злощасний піджак, радісно затріпотіло в очікуванні Віктора. "Схаменувся! Чорт забирай, таки зрозумів, що для нього важливіше!" Внутрішньо майже стрибала від радості. Заворожено вдивлялася у двері зали, де мав зараз з’явитися…

— Мамо? Ти не спиш? І що це за така ілюмінація? — старший син здивовано дивися на неї з коридору. Тоді підійшов до вимикачів і залишив лише тьмяне світло настінних бра.

Кімнату поглинув таємничий напівморок, накинувши на елегантне мінімалістичне приміщення нальоту нереальності, фантасмагорії.

— Ти що, чекала на мене?! Я ж тебе попереджав, мамо!

— А.. — розгубилася від побаченого і глибоко розчарувалася водночас, — я забула. Не чула як ти заїхав. Котра година?

— Півп’ятої, — здивовано глянув на годинник, що висів на стіні навпроти Тетяни. — Добраніч, мам!

Таня провела його поглядом. Був уже зовсім дорослим і самостійним мужчиною. Якось так швидко і непомітно для усіх виріс і змужнів. Зовсім не нагадував Віктора. Тобто зовні так, а от внутрішньо — аж ніяк. Змалечку був холоднокровним, мовчазним і розсудливим. Завжди усе робив спокійно і зосереджено. З підліткового віку вдумливо спостерігав за робою батька і досяг його рівня ведення справ у свої неповні двадцять. Професійно орієнтувався у цьому бізнесі, паралельно завершуючи навчання з фінансів в університеті. Дівчата і друзі ніколи у нього не займали перше місце, навіть не друге, і не третє.

— Максе! — несподівано окликнула його.

— Так, мамо, — приглушено відгукнувся