Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Останній пророк 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній пророк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній пророк" автора Леонід Мосендз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 203
Перейти на сторінку:
за стислими приписами закону не смів виконувати своїх священичих обов’язків. Ще перед нещастям не відзначався надмірною привітливістю. Завжди мовчазний, з поглядом, устромленим у далечінь, був загадкою для цілого Геброна. Ніхто не знав, чи він фарисей, чи таємний садукей. Бо хоч точно і суворо виконував усі приписи закону, але без запобігливости завзятих книжників, та ніколи не брав участи в диспутах і не читав прилюдно закону в молитовні. Не знали, кому співчуває, кого любить чи ненавидить, кому бажає перемоги чи кого очікує або боїться. Визначався надзвичайним знанням тієї неписаної частини закону, яка торкалася десятини. Казали, що й у Єрусалимі мало хто із законників знав так докладно всі приписи закону на добровільні і приписані податки та дари. Він був тим, до кого зверталася рада синагоги при вирішуванні заплутаних питань храмових дарів — корбину{29}, і завше його рішення знаходило в Єрусалимі подив і схвалення.

Залишився був удівцем ще замолоду, але так уже ним і залишився, хоч мав лише єдину дочку Дебору й потребував би синів. Але від часу смерти дружини навіть не поглянув на жінку. Якщо це була соромливість, казали раніше злі язики, то з нього був би напевно другий равві Менаген{30}, що прожив усе життя з безрукою жінкою і не помітив цього. Дебора також швидко овдовіла і тепер жила з малою донькою в батьківському домі. Ця безсиновність роду теж долягала на Давида тягарем долі і змушувала триматися осторонь од щасливих батьків родин, обтяжених синами. А після нещастя став ще стриманішим, стикаючися з людьми лише в синагозі, де найбільше любив говорити з Захарієм, вислухуючи новин про храм і святе місто. Бездітність Захарієвого роду була, мабуть, причиною, що притягувала Давида до учасника спільної недолі. Проте кожен знав, що ніколи досі не переступав Давид порога чужого дому, навіть і Захарієвого.

Тепер приходив часто. Приходив зараз же після полудня, коли увесь Геброн затихав у післяобіденному відпочинку. Елісеба вже звикла до цих одвідин: ставила перед постіллю чоловіка широке крісло, й сама, звичайно, відходила на леваду. Давид мовчки прикивував Захарієві й умощувався довго й вигідно. Спочатку мовчав, задивлявся в Захарієве обличчя, занурювався поглядом у його зір, наче вичитуючи у нім приховані таємниці. Опісля відвертав свій погляд геть і дивився наче крізь стіни. Захарієві ставало ніяково. Йому здавалося, що старий прийшов сповістити йому якесь страшне, таємне слово. Ось-ось упаде воно важезним каменем з вершку стелі й розчавить його — Захарія. Заплющував очі й томився вичікуванням, але Давид, посидівши свій час, мовчки ставав і виходив, кивнувши лише на прощання. І Захарій з полегшею віддихував до завтрашнього дня й томився вичікуванням, коли старий не приходив.

Але сьогодні, тільки-но Давид сів у крісло і глянув Захарієві в вічі, як почав говорити. І те, що він говорив, було таким дивним і несподіваним, що Захарій спочатку навіть не спромігся стежити за бігом його думок:

— Ще не говориш, Захарію? — турботливо-таємно запитав Давид, наче хотів переконатися у відсутності якоїсь небезпеки. І коли Захарій заперечливо покрутив головою, то оглянувся, наче для певности, що ніхто не підслухує його, й нахилився до хворого, знизивши голос до шепоту:

— Тож уже, мабуть, і не будеш! — І була в цих словах така полегша, що Захарієві стало лячно. А Давид шепотів далі:

— Добре, що не говориш! Бо слухатимеш уважно й не будеш суперечити. Не зможеш! Правда ж, не зможеш, Захарію? Якби хотів кому оповісти про те, що почуваєш, — також не зможеш. Тому й говоритиму з тобою! А ще тому, що з твоїх дитячих років знаю тебе. Пам’ятаєш, як уперше з уст моїх приймав ти неписаний закон? Усе життя твоє стежив я за тобою. Недоторкнена великими речами життя була душа твоя. Навіть безсинів’я своє терпів ти легко й покірно, без бурі спротиву і без глибин одчаю. Тому й говорю до тебе!

Захарієві ставало лячно. Від цих очей, од цього шепоту, від цього погляду старого, з якого струміла глибока переконливість. Ухопився за табличку, хотів щось написати, але пильний зір Давидів наче зв’язав кожний рух, стримав піднесену руку.

— Та ще й тому говорю до тебе, Захарію, бо знаю, що ти змінився. Знаю, що тепер ти вже не той Захарій, який був перед від’їздом до Єрусалима. Щось зламалося в тобі. Все твоє попереднє життя зламалося в тобі, Захарію! З очей твоїх бачу це. Такий погляд є в тих, що народжуються наново, Захарію! Такий погляд є в тих, що бачили на мент те, чого іншим ніколи не побачити. Може навіть ангела… Як отці і пророки наші. Що ти бачив, Захарію?

Давид ще ближче нахилився до Захарія, заглянув у вічі, наче намагаючись побачити в них заховане видиво. Захарій знову вхопився за табличку. Але Давид уже відчахнувся назад до глибини свого крісла і повернув погляд понад його голову.

— Знаю, що думаєш, Захарію! Добре знаю! Тіло безвладне, уста німі, але дух підноситься і спадає, відлітає й вертається назад, з однією й тією ж думкою. Знаю, знаю! Ти говорити не можеш, а я, переставши бути священиком, сам наклав на себе цю мовчанку. Важкий і твердий примус. Бо інакше кричав би й гукав, аж каміння збудилося б! Ти думаєш легко мені було? Не легше ніж тобі тепер. Священство було для мене усім у безсинівстві моєму. Воно лучило мене з Сущим і народом нашим. Був я ланкою, через яку простувала Божа благодать і народня відданість! Перестати бути священиком! Бути відкиненим від праці батьків і зусиль сучасників! Лише подумай! І не мати синів ані внуків, щоб продовжували працю мою! Тільки твоя Елісеба відчувала той біль, що краяв серце й моїй Деборі. Ти був для мене моїм другим я. Не таким терпким як я, але в тобі бачив я бодай частину

1 ... 38 39 40 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній пророк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній пророк"