Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шалена 📚 - Українською

Читати книгу - "Шалена"

266
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шалена" автора Хлої Еспозіто. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 96
Перейти на сторінку:
з чоловіком сестри? (Знов.) Я хитаю головою. Цього я не пам’ятаю. Кімната виглядає так само, як учора, коли ми з Бет тут перевдягались. На подушці лежить нічна сорочка, вишита маленькими рожевими трояндочками.

Бет!

Усвідомлення прослизає в голову цівкою крові, що стікає з мокрого волосся на брук. Бет. Я вбила її. Я штовхнула її чи вона послизнулась? Я вбивця? От лайно, що я наробила! Я зістрибую з ліжка й біжу до вікна, визираю в щілину в жалюзі. Садок навпроти парадного входу порожній. Басейну звідси не видно.

Де вона? Що мені робити? І де це, в біса, Амброджо? Що там було про план? «Опануй себе, Алвіно», – кажу я сама собі. Заспокойся й живи собі далі. Зроби хорошу міну. Поводься нормально. Ти впораєшся. Ти рок-зірка. Подумай лишень: що зробила би Бейонсе? Я глибоко вдихаю.

О БОЖЕ…

Я це зробила. Всередині іскриться ейфорія.

Емоції підняли мене на таку висоту, що я можу сягнути в небо, я ширяю в ньому, ковзаю в повітрі, пливу, дивлячись на Землю. Я могла б станцювати, я могла б заспівати, я могла б, чорт забирай, вибухнути. Я вільна! Нарешті! Мені хочеться сміятись! Хочеться плакати від радості! Які відчуття! Яке піднесення! Ніби швидко несешся на самокаті. Усмішка мимоволі осяває моє обличчя, і я затуляю його руками.

Елізабет померла! Хай живе Елізабет!

Це Алві лежала там із закривавленим волоссям, у мокрій чорній сукні на одне плече і з білою шкірою, що сяяла в останніх променях місяця. Вона здавалася такою спокійною. Вона була вродливою. Алвіна. Ніхто за нею не сумуватиме. У неї немає чоловіка, якого хвилювало б, де вона. Немає дитини, що плаче й хоче на ручки. Немає друзів у Англії, які чекають, що вона напише чи зателефонує, які благатимуть її повернутися додому. Так краще. Добре, що Алвіна померла.

«Я завжди намагалась! Я справді намагалась!» Про що це вона говорила, хай їй трясця? Її голос лунає в моїй голові.

Ні, я тут, і я лишаюсь. Я готова до боротьби. Мені немає чого втрачати, зате є за що боротися, ще й як! Нехай Амброджо мене боїться. Ну, знаєте що, містере! Тепер у мене є план. Я планую жити життям своєї сестри й насолоджуватися кожною його клятою миттю. Поки він думає, що я Бет – все прекрасно. Все в шоколаді. Нема чого боятись. Але щойно він щось запідозрить – прощавай казковий принце. Arrivederci[64], Амброджо. Якщо я вбила раз, то зможу й двічі. Нехай це він тремтить. А я боятися не збираюсь. (Вау, я навіть гірша, ніж гадала. Я Лісбет Саландер[65]. Я Жанна д’Арк.)

Моя сумочка стоїть на стільці біля туалетного столика. Сумочка Бет. Моя сумочка. Амброджо приніс її сюди минулої ночі. Тепер я пригадую, що вона висіла на візочку. Я беру її та зазираю всередину: мій гаманець «Прімарк», моя вишнева помада та щось іще… ковзає по дну сумочки… Діамантове кольє Бет! Що воно тут робить? Нащо вона взяла його на прогулянку? Я могла б вічно стояти там, намагаючись це збагнути, але мені треба попісяти.

Я стаю біля вмивальника та роздивляюся себе в люстерку.

– Привіт, Елізабет, – кажу я.

Я вмикаю душ і ступаю під воду. Я й досі почуваюся брудною відучора.

Я шкрябаю тіло губкою з люфи, виливаю на себе цілу пляшечку «Молтон браун». Коли я вже тут, то варто було б поголити ноги й лінію бікіні. Бет була гладенька від самих брів. Я беру з маленької полички станок Бет і наношу піну для гоління. Я виходжу з душу в хмаринку гарячої пари й загортаюся в рушник.

Відчуваю огидний присмак у роті. На полиці заряджаються дві електронні щітки. Вибираю одну навмання. Ніколи в житті мені так сильно не хотілося почистити зуби. Аж підстрибую від пронизливого дзижчання – воно як бензопила в садку, як дриль, що просвердлює мозок. Я дивлюся в дзеркало й начищаю зуби. Я Елізабет. Я Бет, повторюю я собі знов і знов.

Потім я завмираю. Чорт, якщо я Бет, то я правша. Змінюю руку. Пробую знов. Чистити зуби не тією рукою майже неможливо. Почуваюся незграбною, як маля, та не зупиняюсь. Потрібна практика. Треба зробити все правильно. Раптом у дзеркалі з’являється ще одне відображення, від чого я знову підстрибую. Це Амброджо.

– Доброго ранку, люба! – каже він, стоячи в мене за спиною.

Голос Амброджо низький і хрипкий. З повним ротом пасти припиняю дзижчати.

– Як почуваєшся? – питає він.

Я випльовую зубну пасту в рукомийник і відкриваю кран. Роздивляюся його обличчя: мішки під очима, щетина на підборідді. Здається, він взагалі не спав.

– Емілія з Ернесто. Вони поснідали й бавляться в дитячій. Вона хотіла зводити його в парк, якщо ти не проти.

А як же тіло? Як же моя клята сестра?

– Це добре, – кажу я. Я хочу побачити Ерні… поцілувати його, потримати на руках. Малюк Ерні. Тепер він мій!

– Слухай, Бет, – каже він. – Ем… ну…

Я нахиляюся до крана й полощу рота теплуватою водою, спльовую в раковину.

– Є проблема.

– Проблема?

– Так.

Знаходжу рушника й витираю рота.

– Твоя мати, – каже він.

– Моя мати в Австралії.

– Я знаю, amore, але вона наше слабке місце. Так чи інакше, настане момент, коли вона запитає, що сталося з твоєю сестрою.

Він замовкає, і його відображення в дзеркалі насуплюється.

– Останнім пунктом, де бачили Алві, за всіма даними виявиться аеропорт Катанія, куди вона прибула, щоб погостювати в тебе.

Чорт. Він має рацію. Із мамою будуть проблеми.

– То що нам робити? Де тіло? – кажу я. Витираю обличчя рушником.

– Тіло в моїх хлопців, тут у Таорміні.

– І?

– Думаю, нам краще поводитися так, ніби нічого не сталось. Так, як до її приїзду, – каже він.

– А моя мати?

– Тобі доведеться зателефонувати їй і сказати, що Алві загинула. Запросити її на похорон.

Що за маячня?

– На похорон? Який похорон? Я думала, ми не можемо його влаштувати.

– Скажи, що похорон сьогодні. Вона на іншому кінці світу, вона не прилетить. Та якщо вона прилетить, то нічого. Про всяк випадок Ніно тримає тіло в себе. Це Сицилія. Тут можна влаштувати неофіційний похорон. Це справжній геморой, але нам це під силу. Це часто буває.

Я спускаю воду в рукомийник і змиваю пасту. Вона крутиться й крутиться в чаші, вниз і вниз

1 ... 38 39 40 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шалена», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шалена"