Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Після цього Арґалія почав називати божевільну сім'ю іль Макії «Полентіні» і склав пісню про уявну кохану на ймення Полента.

— Якби мала вона гроші, я би рахував, якби була вона книжка, я би розгортав. — А тоді приєднувався Аґа: — Якби була вона луком, я би постріляв, якби була вона шлюха, я би покохав мою солодку Поленту.

А потім іль Макія перестав сердитися і собі вторував.

— Якби гарно написала, я би прочитав. Якби гарно щось сказала, я би реготав.

Проте магія поленти виявилася безсилою, коли вони дізналися, що захворіли обоє батьків Ніно Арґалії. Арґалія став круглим сиротою, не досяглій й десятирічного віку.

День, коли Ніно прийшов у дубовий ліс, аби сказати іль Макії та Аґо, що його батьки померли, був днем, коли вони знайшли мандрагору. Вона, ніби священна тварина, ховалася під поваленим деревом.

— Нам тепер треба одного, — сказав Аґо похмуро, — а саме — чарів, які зроблять з нас мужчин, бо інакше навіщо нам задурманювати голови дівчатам?

Потім прийшов Арґалія, і в його очах вони побачили, що він уже змужнів від інших чарів. Показали йому мадрагору, але той тільки знизав плечима.

— Мене таке більше не цікавить, — сказав він. — Я втікаю аж до Генуї і хочу стати до лав Золотої Банди.

Це була осінь condottiery, себто воїнів фортуни із особистим найманим військом, які надавали свої послуги італійським містам-державам, що були надто бідні, аби утримувати своє власне постійне військо. Уся Флоренція знає історію про Джованні Мілано, себто сера Джона Гоксбанка, народженого в Шотландії за сотню років раніше. У Франції він був «Jean Aubainc», у німецькомовних кантонах Швеції — «Hans Hoch», а в Італії — Джованні Мілано, «Мілано», тому що milan — це сокіл, ватажок Білої Братви, колишній генерал Флоренції, переможець на боці флорентійців у битві під Полпетто над ненависними венеціанцями. Паоло Уччелло створив його похоронні фрески, і вони все ще знаходилися у Соборі. Але вік condottieri підходив до завершення.

Останній найбільший найманий полководець, так казав Арґалія, був Андреа Дорія, ватажок Золотої Банди, який саме в той час намагався звільнити Геную з-під французького контролю.

— Але ж ти флорентієць, а французи — наші союзники, — вигукнув Аґо, пам'ятаючи про місію своїх родичів у Парижі.

— Коли ти стаєш найманцем, — промовив Арґалія, помацавши підборіддя, аби перевірити, чи де не з'явилася щетина, — то місце свого народження ти викидаєш за облавок.

Воїни Андреа Дорії вже мали на озброєнні «гаківниці», себто аркебузи або ж гаркебузи, ґнотові рушниці, які під час стріляння треба ставити на триніг, ніби переносну гармату. Багато хто з них були швейцарцями, а швейцарські найманці — то найбезжалісна вбивча машина, люди без облич чи душ, невидимі, страхітливі. Коли Дорія розіб'є французів і візьме під своє командування Генуезький флот, то збирається піти на турків. Арґалії подобалися морські битви.

— Ми і так не мали грошей, — казав він, — а борги мого батька з'їдять наш будинок у місті і нашу невеличку власність за містом, тому мені доведеться або жебрати на вулицях, ніби бідняцький собака, або ж померти, намагаючись заробити грошей. Ви обоє погладшаєте від влади і заплідните пару безталанних жінок, які народять вам дітей, і ви їх залишите вдома слухати верещання малих покропивників, а самі підете до борделю Ла Цінґаретта або ж до якоїсь піддатливої висококласної шльондри, яка трохи знається на поезії; ви, як дурні, дриґатиметеся на ній, а я тим часом з турецькою кривою шаблею у череві помиратиму на підпаленій каравелі під Константинополем. Але хто знає? Може, я сам стану турком. Арґалія Турок, Володар Чарівного Списа, з чотирма височезними швейцарськими велетнями, наверненими у мусульманство, у моєму почті. Так, швейцарські магометани. А чом би й ні? Коли стаєш найманцем, тобою керує лишень золото і скарби, а тому мусиш вирушати на схід.

— Але ти, так само, як і ми, — дитина, — намагався напоумити його іль Макія. — А чи не ліпше спочатку вирости, а вже потім помирати в бою?

— Це не для мене, — промовив Арґалія. — Я вирушаю до поганських земель, аби боротися проти невідомих богів. Хто знає, кому вони поклоняються — скорпіонам, монстрам чи хробакам? Однак вони помирають так само як і ми. Б'юся об заклад.

— Не йди на смерть з повним ротом блюзнірства, — сказав Ніколо. — Залишайся з нами. Мій батько любить тебе щонайменше так само, як і мене. Тільки подумай, скільки Веспуччі живе в Оґніссанті. Якщо ти погодишся жити в Аґо, вони навіть не помітять одного зайвого.

— Я іду, — сказав Арґалія. — Адреа Дорія вже майже вигнав французів з міста, а я хочу побачити прихід свободи.

— От ти зі своїми трьома богами: теслярем, його батьком і духом, ну ще з тесляревою мамою — четвертою, — запитав імператор Маґора з деяким роздратуванням, — ти з тої святої землі, де вішають своїх єпископів