Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– А я тоді що робила?

– Де був? – накинулась на кума Петра дружина. – Я всю ніч очей не стулила.

– А ти думаєш, я спав?

– Куме, ви демократ?

– Ні, але випити можу завжди.

– Куме, як там в Англії?

– Ну й п’ють ті англійці!

Куми стоять під копицею сіна і п’ють. Мороз. Холодно. Кум Іван взяв і підпалив копицю. Коли це дивиться – від села люди біжать. Кум Петро киває на людей:

– Бачиш, куме, як підпалити – нікого немає, а погрітися – всі біжать.

Марійка йде з магазину з новою качалкою. Кум Іван:

– Геть з розуму з’їхала! В хаті ні крапельки горілки, а вона меблі купує!

– Куме, я чув по радіо, що французи провели дуже серйозні дослідження і визначили: від алкоголю страждає кожний другий француз.

– А ми тут при чім, куме? Ми – українці.

– Куме Петре, коли я був холостяком, дуже боявся подружнього життя!

– А нині, куме?

– Нині переконався, що недаремно боявся!

Кум Іван чує стукіт у двері. Відчиняє. П’яний кум Петро без слів падає на поріг.

– Ну, можна випити літр, два, п’ять… Але навіщо було, куме, напиватися, як свиня?!

Кум Іван написав у заповіті, щоб його поховали зі своїм авто.

– Навіщо це тобі? – дивується кум Петро.

– Ще не було ями, з якої я не вискакував на своїх «Жигулях».

Зустрілися дві куми на базарі, давно не бачились.

– Ой, кумо, розкажу тобі зараз анекдот, сміятися будеш – груди відпадуть!

– Ой, кумо, тобі цей анекдот мабуть давно розказали.

– Востаннє запитую, куме, коли повернеш мені борг?

– Слава Богу, куме, що ви запитуєте мене про це востаннє…

Кум Петро ставить диск і каже:

– Галю, ти дивишся цей фільм, а я виконую шлюбний обов’язок.

– Я не можу дивитися цей фільм, я бачила його десятки разів, від нього мене нудить!

– Мила, ми повинні бути в однаковій ситуації.

– Куме, чому ви крадете сіно вдень?

– Ой, куме, я темряви боюся.

– Куме, як добре холостякувати! Живу, як хочу. Сам собі господар. Перу, прасую…

– А хіба погано мені, одруженому? Прийду додому – дружина мене зустрічає, цілує, до столу кличе, обід подає. Я сиджу, їм, а вона щебече, щебече… зараза!

Кум Іван:

– Дівчата, можна я посиджу з вами поруч, я такий самотній…

– Іди геть, негіднику, це жіночий туалет!

– Ой, кумо, мені рано заводити дітей!

– Чому?

– Я морально не готова купувати кіндер-сюрприз і віддавати його комусь.

– Куме, ви забули, як грати в шахи? Так ходити не можна. Я заберу у вас короля.

– Ну то й що? Я проголошу республіку і буду грати далі.

– Куди, куме, зібрався?

– Нема в житті щастя! Іду топитися.

– Ти що, здурів?! У новому костюмі!

– Кумо, оце була на пляжі…

– Ну?

– Виявляється, вагітних чоловіків більше, ніж вагітних жінок!

– Куме, я не розказував, яка біда сталася з моєю мамою в Калуші?

– Куме, ви ж казали, що народилися в Трускавці…

Кум Петро працював у цеху дитячих візочків. Кожного дня кум Петро приносив з цеху одну деталь. До кінця місяця приніс повний комплект. Запросив кума Івана. Посиділи. Випили. Зібрали. Вийшов кулемет.

На мосту натовп. Під мостом хтось тоне. Усі хвилюються, кричать. Але ніхто не спішить на допомогу. Раптом з мосту прямо в одязі стрибає кум Іван. Пірнає, випливає. За нього чіпляється той, хто тоне. Вони ледве допливають до берега. Натовп оточив їх обох. Усі радіють. До кума Івана пробирається кум Петро:

– Куме, ви – герой! Як ви ризикували життям!..