Читати книгу - "Вовк-тотем"

Чень Чжень їхав поряд із Біліґом, збоку й майже позаду від загону. Він стиха запитав:

— Батьку, а начальство покарає Бата?

Старий поволі витер рукавом у вигляді підкови краплі води зі своєї ріденької цап’ячої борідки, і в його жовтих очах звідкись з глибини душі відбилися складні почуття. Не повертаючи голови і дивлячись на далекі гори, він сказав:

— А молоді пекінці як вважають? Слід його покарати? Комітет пасовища й представники армії дуже поважають вашу думку. Цього разу вони запросили вас сюди, щоб послухати, що ви скажете.

— Бат — герой! Заради цього табуна від ледь життя свого не віддав! На жаль, йому не пощастило врятувати табун. Однак, як би там не було, він у цьому степу — герой. Я прожив у вашій родині рік, і всі знають, що Бат мені ніби старший брат. Тому, гадаю, що Бао Шуньґуй не дослухається до моєї думки. Крім того, серед пекінців немає єдиної думки щодо цього випадку. Я думаю, оскільки ви — представник звичайного чабанства, до того ж і член ревкому, вас усі послухаються, а я казатиму те, що й ви.

— А що кажуть інші молоді інтелігенти? — стурбовано запитав Старий.

— У нашій бригаді більшість вважає, що Бат — зразковий конопас. Коли стільки лих відразу сталося — і хурделиця, й вовки — хто б завгодно з ними не впорався, тому не слід штрафувати Бата. Однак є й такі, що говорять, ніби ці люди — контрреволюціонери — навмисне скористалися природним лихом, щоб нашкодити армії й революції, тому необхідно перевірити походження всіх чотирьох конюхів.

Обличчя Старого ще більше спохмурніло, і він більше нічого не питав.

Загін обминув болото зі сходу й підійшов до того місця, де Бат востаннє вистрелив. Чень Чжень аж затамував подих, готуючись на власні очі побачити місце кривавої бійні.

Однак жодної краплі крові не було видно: її щільно вкривав непроглядний шар снігу завтовшки в один чи. Над поверхнею озера мали б стирчати кінські голови, однак і їх не було видно. Проте поверхня наче брижилася застиглими сніговими хвилями, товща снігу між якими була достатньо глибока, а за горбиками тягнулися звіяні вітром снігові схили, тож вітер і сніг зрівняли кінські тіла з поверхнею. Люди дивилися на все це мовчки, ніхто не хотів спішуватися й розкопувати цей шар снігу, однак усі уявляли, що і як тоді сталося.

— Як шкода! — Старий Біліґ заговорив першим і, вказуючи батогом на східний берег болота, сказав: — Подивіться, якби вони ще пробігли ось той маленький відрізок, усе б минулося. Нелегко ж Батові було пригнати табун сюди аж із північного пасовища. При такому сильному вітрі й такій кількості вовків навіть якби й людина не боялася, то її кінь не міг не злякатися. А Бат від початку до кінця був з табуном, боровся з вовками не на життя, а на смерть, він сумлінно виконав свій обов’язок.

Старі монголи не бояться виступити на захист своїх синів.

Чень Чжень під’їхав до Бао Шуньґуя й сказав:

— Щоб уберегти колективне майно, Бат самотужки боровся з вовками цілу ніч, ледь не віддав своє життя. Це — геройський вчинок…

— Геройський вчинок?! — Бао Шуньґуй витріщився на Ченя Чженя й прокричав: — От якби він уберіг цей табун, тоді б це був геройський учинок! — Потім він повернувся й накинувся на Бата: — Чому ти того дня пас табун на півночі від болота? Ти вже стільки років працюєш чабаном і не знаєш, що як тільки почнеться вітер, він пожене табун прямо в болото? Це все — твоя провина!

Бат не наважувався глянути на Бао Шуньґуя, тільки кивав головою й казав:

— Так, це я винен. Якби я щодня під вечір переганяв табун на східне пасовище, то нічого б цього не сталося.

Саацерен ударив по боках свого коня, під’їхав ближче і доволі безцеремонно втрутився в розмову:

— Але ж це Комітет пасовища наказав нам пасти табун саме там, ще й сказали, що саме на тому пасовищі найбільше лишилося сухостою з осені, і нова трава навесні виросла найраніше. Військові коні призначаються для далеких походів, тож вони повинні їсти найкраще й наїдатися, щоб нагуляти якомога більше жирку, щоб військові й ополченці, коли побачать табун, зраділи. Я ще пам’ятаю, як на засіданні Комітету під гаслом «на хвилі революції підштовхнемо виробництво» Бат казав, що пасти табун на півночі від болота небезпечно. Однак у Комітеті сказали, що навесні здебільшого вітри йдуть з північного заходу і навряд чи цими днями трапиться північний вітер. Ти тоді теж із цим погоджувався, чому ж тепер, коли трапилося лихо, всю провину перекладаєш на Бата?

Декілька присутніх тут керівників Комітету мовчали. Нарешті голова пасовища Улзій прочистив горло й сказав:

— Саацерен правду говорить, таке справді було. Усім хотілося, щоб коні, призначені для військових, виглядали якомога краще, були надійними в поході й зробили б більший внесок у справу військової підготовки. Хто ж міг подумати, що буде така хурделиця, та ще й з півночі, а за нею — й вовки. Якби не було цієї зграї, Бат би напевне відвів табун у безпечне місце. Уже сто років такого не було, щоб і вітер, і сніг, і вовки разом нагрянули. Оскільки я відповідальний за