Читати книгу - "Талановитий містер Ріплі"

class="book">Том перекинув цементний блок за борт. Він із плюскотом шубовснув у воду й пішов на дно, залишаючи по собі лише бульбашки, і занурювався доти, доки не натягнулась мотузка на щиколотках Дікі. Тим часом Том уже перехилив його ноги через край човна й тягнув його за руку, щоб викинути за борт найважчу частину тіла — плечі. Безвільна рука Дікі була ще теплою і незграбною. Його плечі годі було відірвати від дна, а коли він смикав за руки, то здавалося, що вони розтягувалися, наче гумові, а саме тіло навіть не рухалося. Том опустився на коліна та спробував підняти його за тулуб. Човен знову захитався. Він геть забув про те, що вони були на воді. Це єдине, що його лякало. Треба було викинути тіло з корми, адже корма найбільше занурювалася у воду. Він потягнув безсиле тіло до корми, слідом за ним потягнулася й мотузка. Судячи з того, як розгойдувався цементний блок, Том дійшов висновку, що він не досяг дна. Тепер він узявся за голову та плечі Дікі. Перекинув його на живіт і потроху зіштовхував за борт. Голова Дікі занурилась у воду, його тулуб теж уже був за бортом, залишились тільки ноги Дікі, що своєю неймовірною вагою опиралися всім зусиллям Тома, як до того опиралися його плечі. Здавалося, що дно човна притягувало тіло, наче магнітом. Том глибоко вдихнув і підняв його ноги. Дікі шубовснув у воду, але й Том не втримався на ногах і впав на румпель. Нерухомий мотор зненацька заревів.

Том кинувся до важеля, але тієї ж миті човен різко повернув убік, описавши дугу. На частку секунди Том побачив під собою море та свою простягнуту до води руку, якою намагався ухопитися за борт, але борт уже зник із виду.

Він був у воді.

Він хапав ротом повітря, щосили намагаючись вистрибнути вперед, щоб схопитися за борт човна. Не втрапив. Човен почав обертатися. Том знову підстрибнув, тоді занурився ще глибше, аж хвилі зі згубною неквапливістю зійшлися над його головою, одначе так швидко, що він не встиг ковтнути повітря, а втягнув носом трохи солоної води. Човен ще більше віддалився. Він знав такі обороти: човен не спиниться, доки хтось не залізе в нього й не вимкне мотор. І тепер, у смертельному безмежжі моря, він наперед пережив усі відчуття потопельника. Він занурювався дедалі глибше, несамовито розмахуючи руками й ногами, вода наповнювала його вуха, і він уже не чув ревіння мотора, не чув нічого — тільки шалене гупання власної крові й нестямні звуки, які створював своїми відчайдушними спробами вдихнути й виплисти на поверхню. Йому вдалося випірнути, і він щосили замолотив ногами, намагаючись дістатися до човна — єдиного судна в усьому морі, який, утім, вертівся із шаленою швидкістю, і його неможливо було торкнутися, а гострий ніс уже кілька разів пролітав повз нього, поки Том переводив подих.

Він почав кликати на допомогу, але тільки нахлебтався води. Дотягнувся рукою до підводної частини човна, та його миттю відштовхнуло. Він уперто потягнувся до корми, не зважаючи на лопаті пропелера. Схопився за румпель. Пригнувся, але запізно. Обертаючись, кіль зачепив його по голові, й Тома відкинуло вбік. Та ось знову показалася корма, і він потягнувся до неї, торкнувся пальцями румпеля. Іншою рукою він учепився за борт човна. Він висів на витягнутій руці, намагаючись триматися подалі від пропелера. Із неймовірною силою він кинувся до краю корми й закинув руку на дно. Ще одне зусилля — і він ухопився за румпель.

Мотор почав затихати.

Том обома руками тримався за борт. Думки ніби затуманились, він відчував полегшення та водночас не міг повірити, що врятувався, доки не відчув, що кожен подих обпікає горло та пронизує груди болем. Він оклигував дві чи, може, й десять хвилин і думав тільки про те, як би зібрати достатньо сил, щоб залізти назад до човна. Нарешті відштовхнувся, перекинув себе через борт й опустився на дно, лише ноги теліпалися над водою. Він лежав нерухомо, ледь-ледь намацуючи пальцями липку кров Дікі, змішану з водою, що витікала з його носа й рота. Том лежав, а його думки вже металися — він подумав про човен, заплямований кров’ю Дікі (а це означало, що він не зможе його повернути), про мотор, який йому доведеться завести. Про те, куди йому пливти.

Згадав про персні Дікі. Понишпорив у кишенях. Персні були на місці, та й куди вони могли подітися? Раптом він закашлявся, з очей потекли сльози, і на мить усе стало розмитим. Він намагався роззирнутися навколо, чи, бува, не наближався інший човен. Він протер очі. Поблизу нікого не було, лише невеликий човен десь далеко описував кола на воді. Том був упевнений, що його ніхто не помітив. Він глянув на дно човна. Чи можливо відмити всю ту кров? Він уже не раз чув, що збіса важко стерти плями крові. Спочатку він збирався повернути човен і пояснити власникові, якби той раптом запитав про його друга, що висадив його на берег в іншому місці. Але тепер це було неможливо.

Том обережно потягнув румпель. Нерухомий мотор враз ожив, чого й боявся Том, однак виявилося, що, на відміну від моря, він зможе дати йому раду, отож нема чого лякатися. Він рушив навмання до берега на північ від Сан-Ремо. Може, йому вдасться натрапити на якусь місцину, якусь безлюдну бухточку, де він зможе пристати до берега й вибратися на суходіл. А якщо хтось знайде човен? Тоді в нього виникнуть неабиякі проблеми. Він спробував опанувати себе, але ніяк не міг вигадати спосіб позбутися човна.

Том запримітив сосни, безлюдний на вигляд пляж з рудувато-бурим піском і зелені зарості оливкових дерев. Він повільно проїхав праворуч і ліворуч уздовж берега, аби пересвідчитись, що поблизу немає людей. Нікого не було. Він спрямував човен до мілководдя, обережно торкаючись румпеля, остерігаючись, аби мотор раптом знову не сказився. Тоді відчув, як ніс човна угрузнув у пісок. Опустив румпель до позначки «Стоп», потягнув за інший важіль, який