Читати книгу - "Сміливий чунг"

І все-таки це були чунги, ті ж самі, справжні чунги. Ось на чолі їх великої групи стоїть Малий чунг. Він найстрункіший серед них, найсильніший і найсміливіший у цілій групі, і всі інші визнають це і наслідують його у всьому. Усі вважають Малого чунга за вожака, і у свідомості кожного він існує як Сміливий чунг.

Неподалік від нього сидять Великий чунг і Стара пома, яка все ще кульгає на задню кінцівку. Шерсть на них обох посивіла від старості, і в м’язах уже немає тієї пружності й сили, яка не раз робила їх переможцями в боротьбі з великими, дужими тваринами. Вони теж давно ходять випрямившись, але тривале ходіння їх швидко стомлює і через те вони ледве встигають за прудкими й спритними молодими чунгами. Чунг і пома теж носять з собою по гострому каменеві, не випускаючи їх навіть тоді, коли починають стрибати, спираючись на передні кінцівки. Це вони першими виявили неабияку силу гострого каменя в боротьбі з хижаками і особистим прикладом навчили цьому й інших чунгів…

Біля Сміливого чунга стоїть смілива пома. Вона не така кремезна і міцна, як Сміливий чунг, але досить висока і сильна, у всьому ж іншому нічим не відрізняється від решти пом у групі. Тільки шерсть у неї рудувато-брунатного кольору й лискучіша, ніж у інших пом, а живіт і стегна не такі волохаті, як у них. Цей лискучий рудувато-брунатний колір її шерсті дуже подобався молодим чунгам, тому всі вони віддавали їй перевагу. А коли вона виросла і відчула потребу стати матір’ю, кожен з них захотів, щоб вона вибрала саме його. Вони почали бити себе кулаками в груди, ревіти й погрожувати один одному, і кожен намагався ревти якомога голосніше й виразніше, щоб Брунатна пома обрала його.

Сміливий чунг теж захотів стати її обранцем, тому також ударив кулаком себе в груди й почав ревти. Його войовничий, визивний рев прозвучав голосніше й виразніше, ніж рев інших молодих чунгів. І через те, що він був найсильнішим і найсміливішим у всій групі, ніхто з молодих чунгів не зважився вступити з ним в єдиноборство, і вибір Брунатної поми впав на нього.

Вона народилась у Старої поми останньою, після неї Стара пома вже не народила нікого. Та Сміливий чунг не розумів того, що Брунатна пома його сестра, так само, як і Брунатна пома не знала, що Сміливий чунг — її брат. Але Сміливий чунг знав досить добре, що вона народить від нього, і він не має права й не може відступитись від неї ні тепер, ні будь-коли потім, ї що треба буде піклуватись про новонародженого так само, як і про його матір. А живіт Брунатної поми тимчасом збільшувався, тому вона для нього тепер стала значно дорожчою, ніж Великий чунг і Стара пома, ніж усі інші чунги.

Обоє тепер добре знали, що до кінця свого життя вони завжди будуть разом, як були разом Великий чунг і Стара пома. Ні одне з них не замислювалось над тим, коли у них народиться маленький чунг; вони обоє знали, що це наближається і може трапитись сьогодні, завтра або в найближчі дні… І Сміливий чунг обертався до Брунатної поми, нахиляв своє обличчя й заклопотано дивився на неї. Потім торкався до неї губами й починав ворушити ними, ніби хотів сказати: «Я з тобою і буду з тобою завжди. Ми обоє будемо піклуватися про нашого маленького чунга й не дамо, щоб його з’їв ні ла-ї, ні мо-ка, ні івод…»

Брунатна пома вдячно дивилась на нього, потім тяжко зітхала і спрямовувала погляд кудись у далечінь. Вона відчувала, що в її утробі ворушиться маленький чунг, і думала тепер про нього. Думки її були зовсім непевні й невиразні; вона й сама добре не знала, про що думає, але від усього цього переживала водночас і неспокій, і радість…

У групі було чимало й інших сімей, мабуть, більше, ніж пальців у двох чунгів. Були також і маленькі чунги. Деякі поми мали такі самі круглі животи, як і Брунатна пома, а були й такі, що носили на грудях зовсім маленьких чунгів. Маленькі чунги, вчепившись за материну шерсть, ссали грудь. Старшенькі теж тримали в своїх руках камінці та гіллячки. Вони ще не знали, навіщо їм ті гіллячки, бо були ще малими, проте вже вважали себе великими і тому наслідували у всьому дорослих.

Усі чунги озираються навколо і довго вдивляються в далечінь. Потім Сміливий чунг, випроставшись, махає ломакою, виходить наперед і вигукує гортанне:

— У-о-кха!

— У-о-кха! — повторюють за ним чунги, ніби підганяючи цим одне одного, і рушають усі слідом за Сміливим.

Од високої скелі, де містилась печера, простяглася широка долина, ще повита холодною синявою вранішнього туману, і чунги стали сходити вниз.

Звідки йшли чунги? Куди прямували? Цього не міг сказати навіть Сміливий — найсильніший і найхоробріший серед усіх чунгів. Всі розуміли цілком ясно, що хтось жене їх невпинно, жене все далі й далі на південь і що цей хтось сильніший, ніж усі чунги на землі, і страшніший від усіх грау й мо-ка. Цей хтось, про якого вони мали уявлення лише як про якогось величезного, мов гора, грау, гнав їх з незапам’ятних часів. Він ішов за ними слідом, і все живе утікало від його крижаного подиху. Страшний, всемогутній, всевладний, він умертвляв і заморожував навіть дерева, перетворюючи все навколо в глуху білу пустелю. І тварини тікали безперестанку. Через долини й кам’яні урвища, через високі гори й глибокі прірви, між стовбурами велетенських дерев і повз гігантські скелі, через колючі зарості й болота, в яких не одна з них знайшла свою загибель,