Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Місіс Уелдон, поклавши сонного Джека на коліна до Нан, вийшла на піщаний берег. Дік Сенд і негри пішли за нею.

Потрібно було, користуючись відпливом, дістатися до розбитого судна, де залишалося ще чимало речей, які могли б знадобитися маленькому загону.

Рифи, об які розбився «Пілігрим», були тепер оголені. Посередині різних уламків стримів кістяк корабля. Раніше море майже цілком закривало його, і Дік Сенд серйозно замислився над тим, що судно було зараз оголене. Він знав, що на американському узбережжі Тихого океану не буває сильних припливів і відпливів. Юнак пояснив це дивне явище сильним вітром, що дув до берега.

Місіс Уелдон та її супутники відчули тягар на душі, побачивши свій корабель. На його борту вони провели стільки днів, пережили стільки випробувань! Боляче стискалося серце від вигляду бідолашного, скаліченого судна, без вітрил і без щогл, що лежало на боці, як істота, позбавлена життя.

Та, одначе, необхідно було побувати на кораблі раніше, ніж океан довершить його руйнування.

Дік Сенд і п’ятеро негрів легко піднялися на палубу, чіпляючись за снасті, які звисали з бортів. Том, Геркулес, Бат і Остін взялися переносити їстівні припаси, що зберігалися на камбузі, і напої, а Дік Сенд подався до головної комори. На щастя, вода не просякла у цю частину судна, його корма й після катастрофи виступала над водою. Юнак знайшов тут чотири цілком справні чудові карабіни збройового заводу Пурдей і Ко і близько сотні патронів, ретельно вкладених у патронташі. Маленький загін був тепер озброєний і міг чинити опір індіанцям, якби вони надумали напасти на нього.

Дік Сенд не забув прихопити й кишенькового ліхтарика. На жаль, географічні карти, що зберігалися в каюті на носі, були зіпсовані водою, і користуватися ними було неможливо. Дік Сенд узяв також із арсеналу «Пілігрима» шість великих ножів, які слугували для обробки китових туш, — ножі мали доповнити озброєння його супутників. Заодно він захопив ще одну, безпечну зброю — іграшкову рушничку, що належала маленькому Джекові. Інше майно, що перебувало на кораблі, або загинуло при катастрофі, або було непридатне для використання. Втім, не було потреби перевантажувати загін поклажею, якщо перехід до найближчого населеного пункту мав тривати всього кілька днів. Продовольства й зброї було більше ніж достатньо.

В останню мить Дік Сенд згадав, що місіс Уелдон порадила забрати з корабля гроші. Він знайшов усього лише п’ятсот доларів, тим часом як одна лиш місіс Уелдон везла із собою набагато більшу суму. Куди ж вони поділися? Тільки Негоро міг випередити Діка Сенда у цих пошуках. Один він міг взяти гроші місіс Уелдон і заощадження капітана Гуля. Нікого іншого не можна було запідозрити в цій крадіжці. І все ж Дік спочатку засумнівався. Що він знав про цю людину? Лише те, що Негоро був замкненим і відлюдькуватим, що чуже горе викликало в нього злу посмішку. Але чи означало це, що він був злочинцем? Дік не знав, що й думати. Але кого іншого можна було запідозрити у викраденні грошей? Кого-небудь із негрів? Але це були чесні люди, крім того, вони ані на секунду не відходили від місіс Уелдон і Діка, а Негоро довго блукав берегом. Ні, Негоро, і лише Негоро, вкрав гроші!

Дік Сенд вирішив допитати Негоро, щойно той повернеться, і у разі необхідності навіть обшукати його. Це питання він мав з’ясувати до кінця.

Сонце котилося на захід. У цю пору року воно ще не перейшло екватор, несучи весняне тепло й світло Північній півкулі, але день цей уже наближався. Сонце опускалося майже перпендикулярно до тієї лінії, де небо з’єднується з морем. Сутінки були короткими й вже невдовзі змінилися повною темрявою. Це підтвердило припущення Діка Сенда, що судно зазнало катастрофи десь між тропіком Козерога та екватором.

Усі повернулися у грот, де вони мали розташуватися й відпочити кілька годин.

— Ніч буде бурхливою! — зауважив старий Том, вказуючи на чорні хмари, які вже скупчилися на обрії.

— Так, — підтвердив Дік, — вітер, мабуть, розгуляється не на жарт. Але що нам тепер до цього! Бідний корабель наш загинув, і бурі вже не можуть заподіяти нам шкоди!

— Так, нехай допоможе нам Бог! — промовила місіс Уелдон.

Було вирішено, що всю ніч, яка обіцяла бути дуже важкою, негри по черзі сторожуватимуть біля входу у грот. Крім того, можна було сміливо розраховувати на чуття Дінго. Повернувшись у грот, помітили, що кузена Бенедикта й досі немає. Геркулес покликав його на повну силу своїх багатирських легенів, і ентомолог негайно ж спустився з крутого схилу, ризикуючи зламати собі шию.

Кузен Бенедикт був розлючений. Він не знайшов у лісі жодної нової комахи, жодної, гідної зайняти місце в його колекції. Стоніг, сколопендр та інших багатоногих було скільки завгодно, навіть занадто багато, але крім них — нічого! Але ж відомо, що кузена Бенедикта аніскілечки не цікавили ці багатоногі!

— Чи варто було проїхати п’ять, а може, й усі шість тисяч миль, — скаржився він, — потрапити в найсильнішу бурю, зазнати катастрофи, щоб не знайти жодного з тих американських шестиногих, які є прикрасою будь-якого ентомологічного музею?! Ні, ні, справді гра не варта свічок!

На завершення кузен Бенедикт заявив, що він і години не залишиться на цьому нікчемному узбережжі, і зажадав, аби всі негайно ж вирушали в дорогу. Місіс Уелдон заспокоїла цю велику дитину. Вона запевнила його, що завтра талан обернеться до нього обличчям. Потім усі зайшли в грот, аби поспати до сходу сонця. І раптом Том помітив, що Негоро ще не повернувся, хоча вже настала ніч.

— Де він пропадає? — запитала місіс Уелдон.

— Нам немає до нього діла, — сказав Бат.

— Навпаки, — заперечила місіс Уелдон, — я воліла би, аби цей чоловік увесь час був у нас на очах.

— Справді, місіс Уелдон, — сказав Дік Сенд, — але якщо він добровільно залишив нас, я не уявляю собі, як можна змусити його повернутися. Хто знає, може у Негоро