Читати книгу - "Кінець Вічності, Айзек Азімов"

— Але ж…

Обчислювач рушив далі, намагаючись пройти повз Харлана так, щоб не доторкнутися до його одежі. Харлан у безсилій люті дивився йому вслід, зціплюючи кулаки. Потім, оскільки робити було нічого, поволі, мов непритомний, поплентався до своєї кімнати.

Цілу ніч Харлан не склепляв очей. Він силкувався заснути, розслабитися, забути про все, але марне. В голові безнастанно роїлися думки.

Насамперед він думав про Нойс.

Харлан знов і знов гарячково повторював собі, що вони не посміють поглумитися над нею. Вони не відішлють її назад у Час, попередньо не розрахувавши, як це вплине на Реальність, а для розрахунку потрібні будуть дні, а то й тижні. Щоправда, вони можуть зробити з нею те, чим Фінджі погрожував йому, — посадити в ракету, приречену на катастрофу.

Однак Харлан до кінця не міг повірити в таку сумну перспективу. В них не було потреби вдаватися до найкрутіших дій. Та й навряд чи вони ризикуватимуть викликати незадоволення Харлана. (В нічній тиші Харлан запав у той дрімотний стан, коли в голові починають снувати дивні, нереальні думки, і йому не здалось перебільшенням навіть його певність у тому, що Рада Часів не наважиться викликати незадоволення в Техніка).

Хоч, звичайно, все може статися з жінкою-полонянкою. А тим більше із вродливою жінкою з гедоністичної Реальності…

Харлан щоразу відкидав підозру, яка настирливо закрадалася в його мозок. Така можливість була водночас і вірогіднішою, і страшнішою за смерть, і Харлан не хотів навіть думати про це.

Він почав думати про Твісела.

Старого немає в 575-му. Де він може бути зараз, цієї нічної пори, коли всі сплять? Чому він не спить?

Харлан був певен: зараз іде засідання Ради. Вирішують, що робити з ним і з Нойс. Що робити з незамінним Техніком, якого поки що чіпати не можна.

Харлан міцно стис губи. Навіть якщо Фінджі повідомить про напад на нього, становище не зміниться. Навряд чи донос Фінджі додасть щось до попередніх Харланових злочинів або зменшить його незамінність.

А проте Харлан не був певен, що Фінджі викаже його. Вже те, що Обчислювач запобігав перед Техніком і розповів йому те, чого не слід було б, ставило Фінджі в смішне становище. А йому невигідно, щоб про це дізналася Рада.

Харлан став міркувати про Техніків, як про групу людей із спільними інтересами. Останнім часом він мало замислювався над долею своїх колег. Особливе становище Харлана як особистого Техніка Твісела і Наставника Купера трохи відокремлювало його від решти Техніків. Проте і їм бракувало солідарності. Чому?

Чому і в 575-му, і в 482-му Сторіччях він так рідко бачився або розмовляв з Техніками? Чому вони намагаються уникати один одного? Чому поводяться так, ніби поділяють забобонне ставлення Вічних до них самих, до Техніків?

Подумки він уже змусив Раду капітулювати перед ним в усьому, що стосувалося Нойс, і тепер ставив нові вимоги. Технікам треба дозволити утворити свою організацію, надати їм змогу регулярно зустрічатися один з одним, більше дружити, домогтися кращого ставлення до них решти Вічних.

Насамкінець він уявив себе героєм-революціонером, який разом з Нойс здійснює великі соціальні перетворення, і поринув у сон.

Його розбудив дверний сигналізатор своїм нетерплячим хрипким дзеленчанням. Прочумавшись, Харлан глянув на невеличкий годинник, що стояв біля узголів’я, й глухо застогнав.

Побий його Час! До всього він ще й проспав!

Не встаючи з ліжка, Харлан простяг руку до потрібної кнопки й квадратне віконце в дверях стало прозорим. Обличчя чоловіка, що стояв за дверима, було йому незнайоме, але воно виражало владність і впевненість.

Харлан відчинив двері, й до кімнати ввійшов прибулець з жовтогарячою нашивкою Адміністратора.

— Технік Ендрю Харлан?

— Так, Адміністраторе. Маєте до мене справу? Адміністратор, здавалося, не помітив різкого тону в Харлановому запитанні.

— Вам була призначена на сьогодні зустріч із Старшим Обчислювачем Твіселом.

— Ну й що?

— Я прийшов повідомити вам, що ви запізнюєтесь. Харлан здивовано втупився в прибульця.

— Як усе це розуміти? Адже ви не з 575-го, правда ж?

— Я працюю в 222-му, — холодно відповів той. — Помічник Адміністратора Арбут Лем. Я відповідаю за організацію вашої зустрічі й, щоб уникнути зайвих пересудів, не став користуватися відеофоном.

— Про яку зустріч ви говорите? Про які пересуди? Що це все означає? Послухайте, досі я не раз зустрічався з Твіселом. Він мій безпосередній начальник. І ніяких пересудів не було.

Попри всі спроби Адміністратора зберегти незворушний вираз обличчя, в погляді його промайнув щирий подив.

— Хіба ви нічого не знаєте?

— Про що?

— Зараз у 575-му відбувається засідання спеціальної підкомісії Ради Часів. У вашому Секторі тільки й мови, що про це. — І вони хочуть мене бачити? — запитав Харлан і подумав: «Звичайно, хочуть. Кому ж іще, як не мені, присвячене те засідання?»

Тепер він зрозумів, чому так тішився вчора вночі Молодший Обчислювач, що стрівся йому біля дверей Твіселової кімнати. Обчислювач знав про майбутнє засідання підкомісії, і йому смішно було навіть подумати, що Технік о такій порі сподівається побачити Твісела. «І справді смішно», — з гіркотою в душі подумав Харлан.

— Я тільки виконую розпорядження, — сказав Адміністратор. — Більше мені нічого не відомо. — І здивовано додав: — Невже ви досі нічого про це не чули?

— Техніки — відлюдкуватий народ, — уїдливо відповів Харлан.

П’ятеро, не рахуючи Твісела! Всі — Старші Обчислювачі, й кожен з них прослужив у Вічності не менше як тридцять п’ять років!

Ще півтора місяці тому велика честь снідати в такому товаристві просто ошелешила б Харлана; йому б відібрало мову перед цими можновладними й відповідальними особами. Вони здалися б йому казковими велетнями.

Однак нині вони були його супротивники й навіть гірше — судді. В нього не було часу для святобливого трепету перед ними. Він