Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

- А я Орися, - відповіла дівчина, ледь-ледь потискуючи руку Раміреса.

- Ну, що ж, - посміхнувся Роман, - першу обов’язкову процедуру ми виконали. Ви будете перевдягатися? То я вийду.

- Не зараз. Провідниця має ще забрати в нас квитки. Але це буде лише після того, як рушить поїзд.

- Добре. Я дійсно вже давно не їздив місцевою залізницею. Майже все забув. Доведеться знову звикати.

- А ви звідки? У вас такий цікавий акцент. Ніби належите до української діаспори, але не знаю з якої країни.

- Та ні, я родом з України, громадянин, так би мовити. Але вже багато років працюю в Іспанії. Тобто працював. Жив в місті, можна сказати містечку, і працював у сфері, де українців майже не траплялося. Протягом декількох років взагалі не мав можливості говорити українською. Мій акцент - то цілком природний вплив іспанської мови і іспаномовного середовища, в якому я жив.

- Ви будівельник? Мої батьки теж заробітчани. Щоправда, працюють у Португалії. Будують там житлові будинки. Саме на їхні гроші я живу і навчаюся в Києві.

Рамірес завжди пам’ятав про свої випещені руки, і тому ніколи не використовував у легендах причетність до професій, пов’язаних з виконанням фізичної роботи.

- Зовсім ні, - відповів він дівчині. - Працював помічником нотаріуса. Маю юридичну освіту, володію декількома мовами. Знайомі мене переконали, що в Києві, з моїм набором іноземних мов і вищою юридичною освітою, можна знайти грошовитішу роботу, ніж в Іспанії. Це дійсно так? Ви ж маєте краще знати, аніж я, нинішню ситуацію на ринку праці в столиці.

- Відверто кажучи, я майже не розбираюся в цій темі, - відповіла дівчина, як здалося Хосе, дещо похнюпившись. - Хотілося б вам допомогти, але я далека від юриспруденції. Навчаюся на біологічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це на Виставці.

- Я зовсім не знаю Києва. А на якому курсі?

- Закінчую другий.

- Мабуть, відмінниця?

- Майже вгадали.

- Живете в гуртожитку?

- Так, в гуртожитку на вулиці Ломоносова.

- А мені туди не можна тимчасово влаштуватися? Поки не знайду підходящої роботи. Мені казали, що знімати квартиру в Києві - надто дорого, а я ж не мільйонер. Поки що, - засміявся Рамірес.

- Це дійсно так, знімати квартиру в Києві дуже дорого, не всім по кишені. Особливо, якщо у вас немає роботи.

- А ви не могли б мені щось підказати чи порекомендувати? Я давно не був в Україні, обстановка тут змінюється дуже стрімко, тому відчуваю себе не зовсім у своїй тарілці…

- Доброго вечора, - до купе зайшла жінка похилого віку. - Де тут місце п’ятнадцять?

- Ось це, нижнє, - показала рукою Орися. - Ми вийдемо до коридору, а ви тут влаштовуйтеся.

- Дякую.

Хосе і студентка вийшли з купе і зупинилися біля вікна, час від часу пропускаючи пасажирів, які проходили повз них до своїх місць у потязі.

- То чи не могли б ви мені щось порадити відносно житла? Де б я міг влаштуватися в Києві, щоб було не дуже дорого? - продовжив розмову Хосе.

- На жаль, гуртожитки в нас всі заповнені. В університетському кампусі, в районі Національного виставкового центру, є декілька будинків з однокімнатними квартирами для аспірантів. Але й вони переповнені. Це я точно знаю, бо там живе одна моя знайома землячка.

- І що, ніяких ідей, куди прилаштувати такого видного чоловічка, як я, немає? - засміявся Рамірес, випнувши груди і відобразивши на обличчі одну зі своїх найчарівніших посмішок, з власної приватної колекції.

Дівчина з веселою цікавістю лукаво подивилася на молодика.

- Ні, нічого немає. Хоча… Стривайте. Як же це я забула! Знаєте, по вулиці Ломоносова є санаторій-профілакторій для студентів, туди дають путівки на місяць. Там є і житло, але більшість там не живуть, продовжують мешкати в гуртожитку або вдома в Києві, а там лише харчуються і лікуються. Я одного разу відпочивала в цьому профілакторії і звернула увагу, що в ньому чимало вільних місць. А в їдальні зустрічаються і сторонні люди, які за віком зовсім не схожі на студентів. А от вам і критися не треба. Назвіться аспірантом, і за віком ви можете цілком підійти до верхньої межі цієї категорії.

- Невже я виглядаю справжнім старим шкарбуном в очах такої гарної панянки?

- Не кокетуйте, пане Романе, - засміялася дівчина. - Ви ж, певно, й самі добре знаєте, як виглядаєте в очах таких панянок, як я. Але я вважаю, що санаторій-профілакторій для вас підійде якнайкраще. Отримаєте за мінімальну плату цілком пристойне для тимчасового проживання житло та ще й дієтичне харчування, різні там лікувальні процедури... Думаю, ви ж відклали в Іспанії, про чорний день, якісь грошенята і могли б на цій основі домовитися з головним лікарем. Це доволі симпатична молода жінка. До речі, не одружена

- Ви що, виступаєте у ролі свахи?

- А чом би й ні? Вона має власну квартиру в Києві, і ваші проблеми були б автоматично вирішені.

- А я, старий дурень, вже налаштувався на вічну дружбу з вами.

- У мене є хлопець, теж студент. Ми збираємося за кілька років одружитися. А ви ж років на двадцять від мене старший, хоча, очевидно, ніхто вам ваших років не дає. Але ж я все-таки - біолог і, як ви самі зазначили, відмінниця. Мене не обдуриш. Однак допомогти землякові завжди рада. Якщо ви домовитеся з головним лікарем, а я навіть впевнена в цьому, отримаєте житло, чотириразове харчування і лікування. А між тим шукатимете собі постійне житло. Або окрутите цю симпатичну лікарку і пристанете в прийми, -