Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть манекенниці, Петре Селкудяну 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"

483
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть манекенниці" автора Петре Селкудяну. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:

— Пане лікарю, в якому році ви познайомилися з Камелією Скурту? Відразу ж перепрошую вас, деякі мої запитання торкатимуться вашого інтимного життя. Ми з вами мужчини, крім того, мені конче потрібно уточнити деякі обставини.

— Ми познайомилися в Клужі, на першому курсі медінституту. Я був молодий і вродливий, мав велику жадобу до життя, не позбавляв себе насолод, — розважливо сказав Петрашку, намагаючися зберегти дружню атмосферу, яка виникла на початку розмови.

— У вас були з нею інтимні зв'язки?

— Про це я не хотів би говорити. І, будь ласка, не ображайтеся. Камелія Скурту — відома людина, професор, і я не посмію кинути тінь на її репутацію. Тим паче незрозуміле, яке значення мають сьогодні події давно минулої юності?

— Ви маєте право не відповідати. Що ж, ви зовсім не турбуєтеся про мій сон. А мети своєї я все одно досягну іншим способом. Коли ви мовчите, я сам скажу: ви жили з нею кілька місяців до вашого від'їзду в Бухарест. Ви тут продовжували навчання, чи не так?

— Правильно.

— У якому році ви закінчили інститут?

— У сорок шостому.

— Здається, у вас були неприємності політичного характеру? Можете сказати, в чому вони полягали?

— Будь ласка, це мені не вперше доводиться пояснювати. Мене запідозрили у зв'язках із румунськими фашистами, хоч із Клужа я тікав через те, що вони хотіли ліквідувати мене як комуніста. Проте істина восторжествувала, і тепер я член партії. Вас цікавлять мої політичні погляди?

— Я, пане Петрашку, політикою не займаюся і ніколи не займався. Все життя тільки те й роблю, що ловлю карних злочинців.

— Сподіваюся, ви не маєте на увазі мене, вимовляючи ці слова? — пожартував лікар.

— Воронь боже! Я все милуюся вашою чудовою колекцією ікон. Яка розкіш, либонь, усі гроші вкладаєте?

— Ікони — моє найбільше захоплення.

Дід устав, підійшов до стіни й почав розглядати старі ікони, без сумніву, надзвичайно цінні.

— Бачу, є у вас і нові роботи, лише патина стара, — Дід показав на одну з ікон.

— Справді, це дуже стара дошка, а робота сучасна. Дивуюся, як ви змогли розпізнати?

— Тепер усі захоплюються іконами. А сорок літ тому в Бухаресті нас було лише кілька колекціонерів. Після смерті дружини я переїхав в однокімнатну квартиру, ікони передав до музею. Визначаю вік ікон за червоточинами.

— За цією ознакою ікона, про яку ви говорите, має не менше двохсот років.

— А я й не догадався б, що вона нова, коли б художник чи, може, ви самі, не застосували фіксативу.

— Маєте рацію, я обробив її фіксативом. У цій кімнаті значне коливання температури. На деяких іконах фарба потріскалась.

— Дивні очі на цій вашій іконі, — промовив Дід і прикусив кінчик язика: він припустився помилки, рівнозначної викриттю.

— Художник намагався наслідувати Рубльова.

— Саме так я й подумав, але не хотів робити поспішних висновків. У моєму віці очі не такі зіркі.

— Художник — мій приятель. Він каже, що заробляє на іконах значно більше, ніж малюючи натюрморти. Отож і взявся воскрешати преподобних апостолів.

Дід знову сів у фотель. З'явилася «мама» Марія — принесла каву.

— Я одружився б із нею заради самої лише кави, — похвалив Дід, сьорбнувши свій улюблений напій.

— Щиро кажучи, поки мама звикла вести господарство, вона робила стільки дурниць, що я мав усі підстави звільнити її. Вона втрималася тільки на каві.

— Ну що ж, пане лікарю, повернімося тепер, як то кажуть, до нашої отари. Сьогодні вранці я не мав часу, та й не випало слушного моменту спитати вас: хто, на вашу думку, вчинив замах на життя Дойни? Ви знаєте її і, напевне, її друзів.

— На жаль, я не знайомий із її друзями. Та й не можу сказати, що добре знаю Дойну. Коли б я був хоч на десяток років молодший, то, може, й цікавився б нею більше. А так просто меланхолійно милуюся на її вроду.

Задзвонив телефон. Петрашку пішов до кабінету, де стояв апарат, і швидко повернувся.

— Вас просять, — здивовано сказав Дідові.

Телефонував Алексіу. Він скрізь розшукував старого, поки не догадався, що той може бути в Петрашку.

— Бачу, ви ніде не можете сховатися, — зауважив Петрашку, попиваючи каву.

— Пане лікарю, колега повідомив мені, що попіл, знайдений у ванні, такий самий, як і з вашої цигарки. Гадаю, нічого дивного в цьому немає: ви заходили до ванної із цигаркою в роті. Для мене це не відкриття.

— Ото курйоз! А я й не підозрював, навіщо він просив цигарку.

— У нашій роботі трапляється мільйон таких курйозів. А я десь читав, ніби довжина всіх нервів у людському організмі майже дорівнює довжині екватора. Це правда?

— Майже.

— Певно, вам довелося витратити багато енергії, зон завчити їх назви?

— Вони не всі мають назви.

— Але ви не відповіли на моє запитання про попіл, пане лікарю.

— Отже, ви мене підозрюєте?

— Коли б ми вас підозрювали, то вже б заарештували, як Вінченціу.

Петрашку спохмурнів.

— Он як… Але цей хлопець, я вважаю, на таке нездатний.

— Ви абсолютно певні?

— Та ні, раз ви його заарештували, не можу бути категоричним. Либонь, маєте достатньо аргументів?

— Мене цікавить ваша думка як спеціаліста. Ви можете повірити, що Вінченціу Скурту намагався задушити Дойну?

— Ні, не можу. Я з вами щирий. Хоч я радив Камелії, і то не один раз, влаштувати його в спеціальну лікарню. Вона не схотіла.

— А на ваш погляд це було конче потрібно?

— У хлопця трапляються час від часу напади шаленої люті. Пригадую, він якось і мене схопив за горло. Я тоді сказав щось

1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть манекенниці, Петре Селкудяну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"