Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Сині етюди, Микола Хвильовий 📚 - Українською

Читати книгу - "Сині етюди, Микола Хвильовий"

324
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сині етюди" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 141
Перейти на сторінку:

Так Хая комусь:


- Я знаю, він мене любить до божевілля. Хай же переможе мою нелюбов.


А йому:


- Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.


Комусь:


- Він і справді став неврастенік. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!


Йому:


- Дорогий мій Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструації.


Сьогодні Карло Іванович ходить самоваром вичищеним.


- Ка-арль! Ка-арль!


І канарейкою летить Карло Іванович...


...А все-таки сьогодні, в останній день зчинилась драма.


Карло Іванович прийшов спати до Хаї і не приніс подушки.


Хая довго мовчала.


...В саду «Гастроль» не було симфонічної оркестри - співав московський Пірогов.


Кричали:


- Блоху! Блоху!


Але не схотів співати блоху: гонор знаменитости.


Раптом вдарив духовий оркестр.


Хая спитала:


- Чого ти не приніс подушки? Карло Іванович:


- Я, дєтошька, забуфь!


- Забуфь! Забуфь!


І... почала розпікати, і... почала.


- Забуфь! Забуфь!


Як і треба було чекати, Карло Іванович довго слухав, а потім пополотнів. Але на цей раз так пополотнів, як ніколи.


Спершу він підсмикнув брюки, потім забігав по кімнаті і раптом закричав мов не своїм голосом:


- Рабіня! Рабіня! Шьо ті мушаєшь меня? Рабіня.


Трусилась борідка, ще підсмикував брюки й кричав не своїм голосом.


Хая перелякалась:


- Зою, Зоїчко! Йди сюди. Він уб'є мене.


Прийшла Зоя, але Карло Іванович конче розійшовся:


- Рабіня!.. Рабіня! Два хота мушаєшь!


Хая теж пополотніла:


- Карль! Що ти кажеш? Боже мій! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки... Ах, Боже мій! Зою, мені темніє в очах. Ох! Ох!


Тоді Карло Іванович вискочив із кімнати й ускочив у Зоїну кімнату. І чути було на всю квартиру гістеричне: - Рабіня! Рабіня!


Хая обняла Зою:


- Що мені робити, скажи, що мені робити... Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?


Але коли Карло Іванович стих, Хая заговорила з сумом:


- Він, їй-богу, скоро вмре. Він неврастенік. Я вже спокійно чекаю на його смерть... Тільки що мені робити? Пропала Ялта!..


І плачем заплакала... В саду стихло: публіка розійшлась. За вікном жевріли зорі. Зоя вийшла з Хаїної кімнати й пішла до себе. Карло Іванович, блідий, схвильований, сидів край вікна.


- Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: ізтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.


І підвівся:


- До сфітання! Пойду к сіпє. Тафольно!.. Мі сєферні люді долько терпім, но - тафольно!..


І рішуче пішов до себе на другий поверх.


Так було 29. 30 Пріся прийшла убирати і вже не гадала на пальцях.


Пробіг (конфектно, карамельне) Пєтушков.


А 30 увечері кур'єрським потягом Карло Іванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Іванович говорив:


- Шьо, дєтошька?


Хая дивилась убік...


А про свиню я так нічого й не сказав. І не скажу. Свиня для того: «підложити свиню», не сказати про свиню - це прийом.





КІМНАТА Ч. 2



Макс прокидався о сьомій годині, хоч і лягав надто пізніш од Вівді. Хутко одягнувшись, він біг до клубу, що був на першому поверсі. Коли там нікого не було, хапав два-три поліна і, озираючись, повертав із ними до кімнати. Так було щодня, а тому й палива в кімнаті ч. 2 було завжди досить.


Вівдя прокидалась не раніш дев'ятої. Надумавши встати, вона похмуро казала:


- Срулю!


Макс покривлював обличчя і з благанням дивився на неї крізь сині окуляри. Тоді Вівдя грізно:


- Срулю!


Макс хвилювався:


- Як тобі не соромно ображати мене?


Вівдя мовчала, тільки брови їй збігалися докупи. Макс навшпиньках виходив із кімнати, а Вівдя вдягалась.


Одягалась Вівдя завжди з півгодини, а Макс стояв за дверима й чекав. Потім він приносив окріп і вони пили чай. Вівдя всміхалась:


- Чого ти на мене, Максе, сердишся?


Макс мовчав.


- Може, того, що я не хочу за тебе виходити заміж?


Макс мовчав.


А ввечері вони слухали, як за стіною, в сусідній кімнаті, кричала дитина.


- У-а! У-а!


Вівдя відводилась, брала із столу яку-небудь книжку й говорила:


- Максе! Ти не дурний хлопець. Скажи мені: який логічний зв'язок між життям і цією книгою? Що це за книга? Мах! Ага, філософія Маха. Ну, що він там проповідує?


І тут же Макса за плечі й не давала йому говорити.


- Я знаю! Я все знаю... Ша!


Макс з благанням, як прибите цуценя:


- Дюнічко!


Грізно:


- Максе, не треба плодити дітей! Наслідування відзнак нікчемности.


І серйозно:


- Ти кого зараз студіюєш, Гегеля?


- Ні, Дюнічко, Канта.


Потім одягались і виходили на вулицю. Коли була субота, увечері йшли через площу Карла Лібкнехта до синагоги.


Вівдя - українка, Макс - єврей.


Макс казав:


- Уй, яке гарне небо!


Питала:


- Ти віриш у небо?


- Гм! Навіщо вірити... споглядаю.


- Тобі хочеться молиться?


- Так. Я хочу споглядати.


...Вони йшли в синагогу.


А повернувшись додому, Вівдя глузувала:


- Срулю! Уй, Срулю! Які противні твої фанатики.


Макс жахався.


- Дюнічко! Які ж вони мої?


І знову за стіною кричала дитина:


- У-а! У-а!


А у вікно заглядав клаптик сірого неба.


В коридорах гостиниці - «загального помешкання» робітників Н-ської військової установи - вештались люди, а по вулицях шуміли автомобілі й фаетони.


Вівдя непорушне сиділа біля вікна.


Макс брав книгу й читав уголос.


О десятій годині Вівдя казала:


- Годі, скажи мені, Максе, що б з тебе вийшло, коли б не війна й не революція?


Макс:


- Не знаю.


- А я знаю. Ти б де-небудь у провінціальнім місті екстерничав. Тебе б жидожери уперто три роки підряд зрізували по латині, чи що. Нарешті ти б видержав іспит і був би дантистом. Ха! Знаєш, як шансонетки...


Вівдя підняла трошки спідницю й цинічно заспівала:


Пошла я раз к дантісту,


К большому спеціалісту,


Чтоб он мнє вставіл в дирку


Зуб! Зуб


Макс нервово перекосив обличчя.


- Дюнічко!


- Знаю, що Дюнічка. Ну, ладно... А потім...


Потім вона замислилась і додала:


- А я була б інженером. Так, Максе, я була б інженером.


Макс уважно дивився на неї крізь сині окуляри, а вона примружувала очі, як кішка.


Несподівано:


- Сруліку! Мій Сруліку!


Втягував шию в плечі й нахиляв голову.


А за стіною знову кричала дитина:


- У-а! У-а!

1 ... 38 39 40 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сині етюди, Микола Хвильовий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сині етюди, Микола Хвильовий"