Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Титан, Теодор Драйзер 📚 - Українською

Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Титан" автора Теодор Драйзер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 185
Перейти на сторінку:
на себе роль звідника. Позаяк Ковпервуд невпинно та схвильовано думав про Риту, вона також стала думати про нього. І з кожним днем він здавався їй все більш привабливим, владним і незвичайним. Відчуваючи його потяг, вона болісно боролася зі своєю совістю. Правда, нічого ще не було сказано, але Френк майстерно вів облогу, поступово заступаючи Риті всі шляхи до відступу — один за одним. Якось, коли ні Ейлін, ні Ковпервуд не могли приїхати до чаю, який по четвергах влаштовували у себе Солберґи, Рита отримала величезний букет чудових темно-червоних троянд. «Для затишних закутків вашої студії» — було написано на картці. Рита чудово знала, від кого ці троянди й скільки грошей вони коштують. Квітів було не менше, ніж на п’ятдесят доларів, і від букета віяло тією незвичною для неї розкішшю, яку могли дозволити собі тільки дуже заможні люди, фінансові функціонери та впливові біржовики. Риті щодня траплялися на очі газетні оголошення банкірської контори Ковпервуда. Якось вона зіткнулася з ним віч-на-віч у крамниці Меррила. Час був близько полудня, і Френк запропонував їй піти кудись поснідати, але Рита вважала своїм обов’язком відмовитися. Він завжди дивився на неї вперто, наполегливо та жадібно. Риті було приємно, що її врода дає їй над ним таку владу. Проти волі в голову їй закрадалася думка, що цей енергійний, чарівний чоловік може з часом оточити її розкішшю, яка й не снилася Солберґу. Однак зовні життя її текло по-старому, вона, як і раніше, трохи грала на роялі, ходила по крамницях, їздила в гості, читала, нарікала на лінь і непрактичність Гарольда, і лише іноді нею раптом опановувала дивна задума, і перед нею виникав образ Ковпервуда. Які у нього сильні та гарні руки, а погляд — ласкавий і водночас твердий, котрий усе бачить. Пуританству Вічіти (що вже дещо похитнулося пребуванням у колі чиказької богеми) доводилося туго в боротьбі зі спритністю і підступами нового часу, втіленими в цьому чоловікові.

— Ви якась невловима, — сказав їй Ковпервуд одного вечора в театрі, коли Ейлін із Гарольдом вийшла в фойє і вони залишилися вдвох у ложі. У залі стояв гомін голосів, і можна було говорити без побоювання. Пані Солберґ була чарівна у вечірній мереживній сукні.

— Ви так вважаєте? — сміялася Рита, задоволена зауваженням Ковпервуда та схвильована його близькістю. Вона все більше піддавалася його настрою, будь-яке його слово викликало в ній тремтіння. — А по-моєму, я істота доволі матеріальна, — додала вона і глянула на свої складені на колінах повні гарні руки.

Ковпервуд, котрий всім своїм єством відчував її матеріальність, так само, як і своєрідність цієї особи, куди багатшої за природу Ейлін, був глибоко схвильований. Почуття, настрої, фантазії, що володіли її душею, передавалися йому без слів, як подих вітру, захоплюючи та викликаючи у відповідь хвилювання в крові. У Риті було не менше життєвої енергії, ніж в Ейлін, але вона була витонченішою, ніжнішою та багатшою духовно. «Чи Ейлін мені вже наскучила?» — запитував він себе інколи. «Ні, такого не може бути», — вирішував він тут же. Але Рита Солберґ, без сумніву, — найпривабливіша жінка, яку він будь-коли зустрічав.

— І все ж таки ви — невловима, — продовжував він, нахиляючись до співбесідниці. — Ви нагадуєте мені щось, чого навіть не висловити словами: переливи барв, аромат, обривок мелодії... спалах світла. Я тепер тільки про вас і думаю. Ви дуже тонко розповідаєте про картини. Мені подобається ваша гра на роялі, ви вкладаєте в неї частинку себе. Ведете мене в інший світ, відмінний від того, в якому живу я. Розумієте, про що я?

— Я рада, якщо це так. — Рита глибоко і дещо театрально зітхнула. — Але ви малюєте аж надто привабливий портрет, я ще бозна-що про себе подумаю, — і вона зробила чарівну міну, округливши та випнувши губки. Розпалена, розпашіла, вона задихалася від почуттів, що її захоплювали.

— Авжеж, ви така, — наполягав Ковпервуд, — такою я завжди вас відчуваю. Ви знаєте, — він ще нижче схилився до її крісла, — часом мені здається, що ви ще зовсім не жили, нічого не бачили, але ж це багато додало б до вашої досконалості. Мені б хотілося, щоб ви побували за кордоном — зі мною або без мене. Я захоплююся вами, Рито. А я для вас хоч щось означаю?

— Так, але... — Вона зам’ялася. — Боюся цього всього і вас боюся. — Її губки знову примхливо випнулися — мила звичка, що полонила його ще з першого дня знайомства. — Краще побалакаємо про інше. Гарольд жахливо ревнивий. І що подумає пані Ковпервуд?

— Я знаю, але чи варто зараз тривожитися про це? Й яка Ейлін шкода від того, що я розмовляю з вами? Життя — в спілкуванні індивідуальностей, Рито. А у нас із вами є дуже багато спільного. Хіба ви цього не відчуваєте? Ви — найцікавіша жінка, яку я будь-коли зустрічав. Ви відкриваєте мені щось нове, про що я ніколи навіть не здогадувався раніше. Ви маєте це зрозуміти. Скажіть мені правду, подивіться мені в очі! Ви ж не задоволені своїм життям? Не такі щасливі, як могли б, як хотіли б бути?

— Ні. — Вона задумливо розгладжувала пальцями віяло.

— Ви — нещасні!

— Колись мені здавалося, що я щаслива. Але це було давно.

— Воно й не дивно! — гаряче підхопив захоханий чоловік. — Ви не можете вдовольнятися роллю, яку виконуєте тепер, вона занадто для вас незначна. У вас є власна індивідуальність, а ви жертвуєте нею, щоб підтримувати багаття іншої людини. Не хочу цим сказати, що пан Солберґ не талановитий, але з ним ви ніколи не будете щасливі. Мене вражає, як ви цього самі не усвідомлюєте.

— Та звідки вам знати! — в її голосі чулася втома.

Він пильно поглянув на жінку, і вона затремтіла.

— Давайте припиняти цю балачку, — сказала вона поспішно, — краще...

Ковпервуд поклав руку на спинку її крісла, він мало не торкався плеча красуні.

— Рито, — сказав він, знову називаючи її по імені, — ви — дивовижна жінка!

— О! — промовила вона ледь чутно.

Минуло днів десять, як Ковпервуд знову побачив Риту. Якось під вечір Ейлін заїхала за ним у контору в новому екіпажі, захопивши дорогою Солберґів, аби їхати разом прогулятися. Ейлін правила, Гарольд сидів поруч із нею попереду, а Ковпервудові з Ритою залишили місця на зад­ньому сидінні.

1 ... 38 39 40 ... 185
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титан, Теодор Драйзер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Титан, Теодор Драйзер"