Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

У смертельній битві зійшлися двоє. І боролися вони не за життя чи смерть – а за жінку. Один – розтоптав її. Інший бажав подарувати їй рай.

Немов граючись, мучить Грант противника. Один удар, інший… Чорна хлюпає кров. Він не подарує негіднику швидку смерть. Розплата буде жорсткою. І довгою…

Розуміючи, що кінець близький, Дакс кидається назустріч супернику - тріщать кістки, що розламуються - він хапається руками, що слабшають, за ельфа. Очі в очі. В останній агонії він шепоче:

- Вона була моєю. Вона... Була... Моєю...

Одні очі згасають, інші наливаються гнівом. І болем. Останній рик – і противник повалений.

Воїни задоволено гудуть:

- Грант... Грант... Грант...

Єдиним його бажанням зараз  було підійти до своєї  обраної, схопити її в обійми,  притулити до могутніх грудей,  що розривалися від  пристрасті,  обійняти її  і заспокоїти.

Але спочатку потрібно було заспокоїтися самому. Жага помсти вгамована, але кров же кипить від гніву.

Грант, покинувши замок мчить до лісу – треба дати гніву вихід! Потрібно заспокоїтись! А потім  подарувати їй рай.

Раптом щось наче полоснуло його по спині. Різко зупиняється,  обертається. У вікні другого замкового поверху він раптом бачить жіночу постать. Узнайомій шовковій сукні. І із золотим волоссям… І вона готова стрибнути.