Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Спробуймо ось це, — запропонував Парк.

Едсель, який саме зібрався випробувати цікаву триствольну гвинтівку, зупинився.

— Я зайнятий, — відмахнувся він.

— Та облиш ті цяцьки. Роздивімося щось серйозніше.

Парк стояв біля присадкуватої чорної машини на колесах. Разом вони витягли її назовні. Парк спостерігав, як Едсель навмання натискав кнопки на пульті керування. З нутра машини почулося слабке гудіння, її огорнув блакитний туман. Що більше Едсель крутив регулятор на пульті, до далі розповзався туман, поки не накрив обох чоловіків.

— Спробуй пробити це бластером, — порадив Парк.

Едсель узяв один з пістолетів і вистрілив. Туман поглинув заряд. Едсель поквапливо випробував ще три види зброї. Вони не могли пробити прозору перешкоду.

— Гадаю, — стиха озвався Парк, — воно зможе зупинити навіть атомну бомбу. Це силове поле.

Едсель вимкнув машину, й обоє повернулися в склад. Сонце схилялося до обрію, в печері темнішало.

— Знаєш, Парку, — мовив Едсель, — ти класний мужик. Хлопець хоч куди.

— Дякую, — всміхнувся Парк, погляд якого ковзав купами зброї.

— Ти ж не образився, коли я перерізав Факсона? Він би бігцем помчав нас здавати уряду.

— Та навпаки, я це схвалюю.

— Так отож. Бачу, на тебе можна покластися. Ти ж міг мене вбити, поки я займався Факсоном.

Едсель, звісно, промовчав, що на місці Парка він би так і вчинив.

Парк знизав плечима.

— А ти не від того, щоб нам удвох заснувати королівство? — поцікавився Едсель. — Думаю, вдвох нам це легко вдалося б. Підберемо собі якусь гарненьку місцинку, матимемо повно дівчат, всілякі розваги. Як тобі це?

— Авжеж, я не проти, — кивнув Парк, — можеш на мене розраховувати.

Едсель поплескав його по плечі, й обоє пішли поміж рядів зброї.

— Ну, з цим усе ясно, — сказав Парк, коли дісталися кінця складу. — Це не надто відрізняється від уже випробуваного.

І тут вони помітили в кутку двері з написом, ви-карбуваним марсіанськими письменами.

— Що тут написано? — поцікавився Едсель.

— Щось про «останню зброю», — Парк уважно придивлявся до витонченого орнаменту з дивних літер, — і попередження: заходити не можна.

Він відчинив двері. Чоловіки зазирнули всередину й зненацька позадкували.

Це приміщення разів у три було більше за попереднє. І в ньому, скільки сягало око, стояли шереги солдатів. Гарно вбрані, повністю озброєні, вони застигли непорушно, ніби статуї.

Ті люди, здавалося, були неживі.

Біля дверей вони побачили стіл, на якому лежали три речі: куля завбільшки як кулак із цифровою шкалою, блискучий шолом і невеличка чорна скринька з марсіанським написом.

— Це що — гробниця? — прошепотів Едсель, з острахом вдивляючись у жорсткі неземні обличчя марсіанських солдатів.

Парк у нього за спиною промовчав.

Едсель підійшов до столу і взяв кулю. Обережно змістив шкалу на одну поділку.

— По-твоєму, як воно працює? — звернувся він до Парка. — Думаєш..?

І тут обидва скрикнули й відсахнулися.

У шерегах солдатів почався ледь помітний рух. Вони похитнулися і виструнчились. Тепер ці люди не здавалися мертвими. Стародавні воїни ожили.

Один з них, у дивовижному пурпурово-сріблястому однострої, вийшов наперед і вклонився Едселю.

— Пане, ваші війська напоготові.

Вражений Едсель не спромігся на відповідь.

— Як ви залишаєтеся живими тисячі років? — нарешті вичавив із себе Парк. — Ви марсіани?

— Ми слуги марсіан, — відповів солдат. Парк зауважив, що губи в нього не ворушилися. Ці істоти спілкувалися за допомогою телепатії.

— Ми Синтетики, пане.

— Кому ви підкоряєтеся? — запитав Парк.

— Активатору, пане, — солдат звертався до Едсе-ля й глянув на кулю в його руці. — Ми не потребуємо ні їжі, ані сну, пане. Наше єдине бажання — служити вам і воювати.

Солдати в шерегах виструнчилися.

— Ведіть нас у бій, пане!

— Будьте впевнені! — Едсель нарешті оговтався. — Я вам покажу, хлопці, що таке справжній бій, навіть і не сумнівайтеся!

Солдати тричі урочисто його привітали. Едсель з посмішкою глянув на Парка.

— Що означає решта поділок на цій шкалі? — запитав Едсель. Але солдат мовчав.

Запитання вочевидь виходило за межі запрограмованої інформації.

— Мабуть, активують інших Синтетиків, — сказав Парк. —Імовірно, під землею є інші приміщення.

— Браття! — гукнув Едсель. — Я поведу вас до бою!

Воїни знову тричі вигукнули вітання.

— Вимкни їх, нехай сплять, давай виробимо план дій, — запропонував Парк.

Едсель зітхнув і повернув перемикач у попереднє положення. Солдати знову нерухомо застигли.

— Вийдімо звідси.

— Гаразд.

— І прихопи ось ці речі.

Едсель узяв блискучий шолом і чорну коробку та вийшов слідом за Парком. Сонце майже сховалося за обрієм, червоною землею стелилися чорні тіні. Добряче похолоднішало, але чоловіки навіть не помітили цього.

— Ти чув, що вони сказали, Парку? Ти це чув? Вони сказали, що я їхній командир! З такими воїнами.., — Едсель радісно засміявся.

З такими солдатами і такою зброєю його ніщо не зможе зупинити. Він справді матиме свою власну країну, і найвродливіших дівчат у світі. Ох, і життя ж настане!

— Я генерал! — закричав Едсель і надягнув шолом.

— Поглянь, Парку? Мені це личить? Не схожий на... — він раптом зупинився. У вухах ніби хтось шепотів і бурмотів. Що воно за голос?

— …божевільний із жалюгідною мрією про королівство. Така міць гідна генія, людини, яка може змінити історію. Такої, як я!

— Хто це говорить? Це ти, Парку? — Едсель раптом зрозумів, що шолом дав йому змогу підслухати чужі думки. Він не мав часу, щоби подумати, як саме ця зброя може прислужитися правителю.

Парк вистрілив йому в спину з пістолета, який весь час тримав у руці.

— Ото дурень, — пробурмотів Парк і надягнув собі шолом. — Королівство! Вся сила світу була у нього в руках, а він мріяв про якесь нікчемне королівство!

Парк озирнувся на печеру.

— З цими військами, силовим полем і зброєю я завоюю цілий світ, — він вимовив це зі спокійною впевненістю, що так і буде.. Повернувся, щоб зайти до печери і активувати синтетиків, але спершу зупинився, щоб забрати маленьку чорну коробку, яку виніс Едсель.

На ній витонченим марсіанським письмом був вирізьблений напис: «Остання зброя».

Цікаво, що це може бути, — сам у себе запитав Парк. Він дозволив Едселю прожити достатньо довго, щоб той зміг