Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі. Артефакти Праги" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 89
Перейти на сторінку:
майстра за великі гроші.

— Про це мені нічого не казали.

— Ну а хто ти така, щоб тобі казати?

Чаклунка підійшла до дверей на веранду і спинилася там у косих променях сонця, ніби боялася зробити хоч крок назовні. Варта підвелася за нею, але її погляд затримався на шафі з посудом.

— Це ваша колекція? — спитала дівчина, розглядаючи полиці, рясно заставлені пістрявими келихами, тарілками й горнятками.

— Більше мого покійного чоловіка, — Графиня підійшла до дверцят, відчинила їх і дістала навмання невеликий келих із третьої полиці. Зовсім дрібний, він колись, мабуть, був дуже вишуканим, проте тепер емаль пощербилася, пооблітала і тільки подекуди дозволяла вгадати, які кольори прикрашали келих раніше. — Власлан не мав міри ні в чому. Хоч куди їхав — мусив приволокти щось до сеї шафи, — чаклунка покрутила келих у пальцях і подала Варті.

Дівчина торкнулась тонкого скла і подивилась крізь нього на сонце. Промені затанцювали в склі, підкреслюючи лінії візерунків.

— Гарна колекція, — відповіла вона і повернула келих Графині.

Та швидко сховала свій скарб до шафи й зачинила її. Ключ пірнув у кишеню сукні — навіть удома стара чаклунка носила вбрання, яке зробило б честь дамі едвардіанських часів. Графиня обтрусила руки — мабуть, боялася, що неозброєним оком помітна пилюка з шафи забруднить її бездоганно білі рукавички — ті самі, які зачаровував Алебарда. Тоді вона підійшла до виходу на веранду й ледь не хвилину мовчки дивилася на сонячне подвір'я, мовби вишукувала там ворогів, які заховалися поміж кущами і парканом.

— Ти можеш іти, донько Станіслава й Амалії, — зненацька відповіла стара чаклунка й після хвилини мовчання нарешті подивилася Варті в очі. — Златанові мої вітання. Хай неодмінно зазирне до мене на тижні.

***

— Привіт, — по телефону голос Златана звучав спокійно й прохолодно: вочевидь, він теж не забув ранкову суперечку.

— Привіт, — Варта сьорбнула кави, щоб розтягнути паузу, в яку чех усе ще міг би вклинити вибачення чи пояснення. Але він мовчав. Тож дівчина почала першою: — Справи завершились?

— Ні, — видихнув співрозмовник. — Проте Амброз сказав, що ввечері йдемо вистежувати викрадачів. Наступна точка начебто належить тому самому власникові, що й попередні.

— Ну, добре, що хтось нарешті дізнався про власника. Хто він?

— Якийсь світляк. Лукаш пообіцяв подробиці при зустрічі. Загалом, я скидаю тобі адресу. Приходь після десятої, мені знадобиться допомога.

— Щось серйозне назріває? Не можеш розповідати по телефону?

— Щось на кшталт того.

— Скидай інфу.

Дівчина швидко попрощалася з магом і тричі перечитала повідомлення з адресою, щоб запам'ятати її про всяк випадок. То було на іншому боці річки. Тоді вона видобула з кишені тайнопис, отриманий від Душанки: звичка перевіряти, чи нема новин від відьом, з'явилася раптово, проте не підвела.

«Зайди близько восьмої до кав'ярні, — повідомляли нові слова в записці. — Сестра хоче віддячити тобі».

Варта усміхнулася. Навряд чи віддяка Карафіят піде далі кави з травами, але це був шанс нарешті дізнатися, що ховалось у викраденій скриньці.

***

— Давай я знайду тобі артефакт, — широка усмішка Карафки й сказане нею скидалося на поганий жарт.

— Ваші старші вже казали мені ціну. Ні, дякую, — заперечила Варта.

— То це ж старші казали, — відьма сторожко озирнулась, тоді вперлася ліктями в міцну стільницю і наблизила усміхнене лице до чаклунчиного. — А я — це я. Сестриця Бру розповіла, що то важливо для тебе й твого друга. А ти мене вирятувала. Борги тре' повертати, інакше задушать.

— Сестричка Бру? — здивувалася Варта. — Я думала, що ти — сестра Душанки.

— Я наймолодша, — Карафка примружила очі. — Бру — посерединці, а Душа — старша. Ми не схожі. Можеш не вишукувати спільностей, — додала вона грайливо. — То як — хочеш знайти ту цяцьку?

Варта прискіпливо подивилася на молоду відьму, якій підсвідомо симпатизувала — Карафка трохи скидалася на Дикорослу, чиєї радості й запалу чаклунці дуже бракувало в коловороті празьких проблем.

— Що для цього треба? — обережно спитала чаклунка. — Як ти знайдеш мені артефакт, якщо навіть старший шабаш вважає цю справу майже неможливою?

— Ну таки так. Річ у тім, що ми можемо знаходити живе. Артефакти ж — хоч як поглянь — живими не є. Утім, якщо їхня особлива аура видає себе... Загалом, я склала тобі список, — безтурботно додала Карафка, барабанячи пальцями по стільниці, як піаністка по невидимих клавішах. — Дещо доволі рідкісне, але я певна, що Рутмера Чорногірна нич не пошкодує для львівської Вартової. Ти ж маєш із нею зв'язок?

— Це можна вирішити.

Про Рутмеру Чорногірну Варта насправді чула лише з розповідей Дикорослої та інших відьом, яким «пощастило» навчатись у грізної й суворої глави шабашу. Дикорослій ще й «пощастило» бути їй названою онукою і провести в Карпатах усе дитинство. Про перипетії свого навчання подруга згадувала лише незлим тихим, переважно нецензурним словом. Але такою вже була традиція відьом: вони рідко виходили заміж, народжували від випадкових чоловіків на своєму шляху, а потім дівчаток відправляли на навчання до глави шабашу, зазвичай найбільш досвідченої та суворої в тих краях. Хлопчаків, котрі ніколи не успадковували відьомських сил, віддавали до притулків чи на всиновлення. Варті це здавалося сумним і жорстоким рішенням, проте Дикоросла, яка в юнацькі роки пояснювала їй усі ці подробиці, запевняла, що нині відьми взагалі добрячки. Мовляв, у давнину хлопчиків, які в них народжувалися, зіллєварки вбивали без найменших докорів сумління. Докори сумління — то взагалі було не про відьом.

— Якщо я дістану все, що треба, — які шанси на успіх? — спитала Варта, проглядаючи список речей для ритуалу.

— Не вельми високі, — Карафка перекинула тугі русяві коси через плече, тоді потягнулась і хитнулась на стільці, на мить зависнувши в точці падіння, але не впала. — Хух! — видихнула вона з полегшенням і продовжила: — Шанси в нас такі собі. Щиро кажу. Але краще така віддяка, ніж жодної.

— Розкажи краще, що ти сперла в алхіміків. Чого вони так ошаліли?

— Ошаліли, бо це світляки. Чи ти світляків не знаєш?

— Годі гратися, відьмо. Я чула, що ти отруїла когось і він ледь не загинув. Задля чого це все?

Очі Карафки блиснули, стираючи легковажну радість з обличчя:

— Я теж хочу знати, Вартова. Але хіба мені хтось каже?.. Я

1 ... 38 39 40 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"