Читати книгу - "Фундація та Земля"

Блісс підійшла до Пелората й легко поклала долоню йому на плече, а він обійняв її за талію. Мовила:

— Не надто він і заборонений. Нас ніщо не спиняло.

— Він заборонений лише тому, що Компореллон та інші світи другої хвилі поселенців власною волею зробили світи першої хвилі, косміків, протиправними, — сказав Тревіз. — Якщо ми самі не почуваємося зобов’язаними виконувати цю їхню угоду, що нас зупинить?

— Косміки, якщо вони ще лишилися, теж могли добровільно зробити світи другої хвилі протиправними. Те, що ми не проти вторгнутися до них, не означає, що вони теж не проти цього.

— Справедливо, якщо вони існують. Однак поки що ми навіть не знаємо, чи існують планети, на яких вони могли б жити. Поки що ми бачимо тільки звичайні газові гіганти. Два, і не надто великі.

— Але це не означає, що світу косміків не існує, — квапливо мовив Пелорат. — Будь-який населений світ був би значно ближчим до зірки і набагато меншим, і його було б дуже важко відшукати у світлі сонця із цієї відстані. Нам доведеться зробити мікрострибок углиб, щоб відшукати таку планету. — Він, здавалось, немало пишався, що говорить як досвідчений космічний мандрівник.

— У такому разі чому ми не рухаємося вглиб? — спитала Блісс.

— Не зараз, — мовив Тревіз. — Комп’ютер шукає для мене з усією своєю потужністю будь-які ознаки штучних об’єктів. Рухатимемось углиб поетапно — десятком кроків, якщо треба, — і на кожному етапі перевірятимемо. Я не хочу цього разу опинитися в пастці, як коли ми вперше наблизились до Геї. Пам’ятаєте, Янове?

— Такі пастки чатують на нас щодня. Але та, на Геї, подарувала мені Блісс. — Пелорат із захватом глянув на дівчину.

— Сподіваєтесь щодня на нову Блісс? — вишкірився Тревіз.

Пелората це, здавалося, зачепило, і Блісс із ноткою роздратування мовила:

— Мій дорогий друже, чи як там наполегливо називає вас Пел, ви цілком можете рухатися швидше. Поки я з вами, ви не потрапите в пастку.

— Через здібності Геї?

— Визначати присутність інших свідомостей? Авжеж.

— Блісс, ви впевнені, що достатньо сильні? Як я розумію, вам потрібно висипатися, щоб знову набирати сили, витрачені на підтримання контакту з основною масою Геї. Наскільки я можу покладатися на, імовірно, тісні межі ваших здібностей на такій відстані від джерела?

— Сила зв’язку більш ніж достатня, — зашарілася Блісс.

— Не ображайтеся. Я просто питаю. Чи не вважаєте ви це недоліком буття Геєю? Я — не Гея. Я цілісна й незалежна особистість. Це означає, що я можу подорожувати на будь-яку бажану відстань від мого світу й мого народу, лишаючись Ґоланом Тревізом. Усі мої здібності, якими б вони не були, зберігаються, куди б я не вирушив. Якби я був сам у космосі, у парсеках від будь-якої людини, і з якоїсь причини не мав змоги ніяк і ні з ким зв’язатися й навіть побачити в небі спалах жодної зірки, я був би й лишався Ґоланом Тревізом. Я міг би й не вижити й помер би, але помер би Ґоланом Тревізом.

— Самотні в космосі та далекі від людей, ви не змогли б покластися на допомогу товаришів, на різні їхні таланти та знання. На самоті, як ізольована особистість, ви були б, на жаль, применшеною версією себе як частини об’єднаного суспільства. Ви це знаєте.

— Та все ж це не було б таким самим применшенням, як у вас. Зв’язок між вами та Геєю значно сильніший, ніж між мною та моїм суспільством, і цей зв’язок простягається через гіперпростір та потребує енергії для підтримання, тож вам доводиться подумки із зусиллям віддихуватися й почуватися применшеною істотою значно інтенсивніше, ніж потенційно почувався б я.

Юне лице Блісс скам’яніло, і якусь мить вона вже не здавалася юною — радше не підвладною віку, більше Геєю, ніж Блісс, ніби спростовуючи твердження Тревіза.

— Навіть якщо так і є, Ґолане Тревізе, — мовила вона, — точніше, саме так є, було й буде, ні до меншої, ні до більшої міри — навіть якщо все, що ви кажете, правда, чи ви очікуєте, що за отримані переваги не доведеться заплатити ціну? Хіба не краще бути такою теплокровною істотою, як ви, ніж холоднокровною, як риба чи щось таке?

— Черепахи холоднокровні, — озвався Пелорат. — На Термінусі їх немає, але в деяких світах є. Це істоти в панцирах, вони дуже повільно рухаються, але довго живуть.

— Ну тоді хіба не краще бути людиною, ніж черепахою, рухатися швидко за будь-якої температури, а не повільно? Хіба не краще бути здатним на високоенергійну діяльність, швидке скорочення м’язів, швидку роботу нервових закінчень, глибокі та тривалі роздуми, ніж повільно плазувати, із запізненням відчувати і мати доволі розмите уявлення про світ довкола? Хіба ні?

— Згоден, — відповів Тревіз. — Краще. І що з того?

— Ну то чи ви не знаєте, що за теплокровність треба платити? Щоб підтримувати температуру, вищу за довкілля, вам потрібно витрачати набагато більше енергії, ніж черепасі. Треба майже постійно їсти, щоб заповнювати тіло енергією так само швидко, як та витікає. Ви набагато швидше за черепаху почнете голодувати, і помрете теж швидше. То ви воліли б бути черепахою та жити повільніше й довше? Чи радше заплатите ціну та будете мислячим організмом, що швидко рухається й швидко відчуває?

— Це коректна аналогія, Блісс?

— Ні, Тревізе, бо ситуація з Геєю набагато сприятливіша. Ми не витрачаємо надзвичайну кількість енергії в тісній спільноті. Ці витрати енергії зростають, лише коли частина Геї розташована на гіперпросторовій відстані від решти. І не забувайте, що те, за що ви віддали свій голос, це не просто більша Гея, не просто більший індивідуальний світ. Ви обра­ли Галаксію, неозорий комплекс світів. Ви будете частиною Галаксії будь-де в Галактиці, будете тісно оточені частинками чогось, що простягається від кожного міжзоряного атома до чорної діри в центрі. І тоді на те, щоб лишатися цілим, потрібно буде небагато енергії. Жодна частина не перебуватиме на завеликій відстані від решти. Саме це ви обрали, Тревізе. Як ви можете сумніватись у правильності свого вибору?

Тревіз замислено схилив голову. Нарешті підвів погляд і мовив:

— Можливо, я зробив і правильний вибір, але мушу в ньому переконатися. Моє рішення — найважливіше в історії людства, і йому недостатньо просто бути хорошим. Необхідно, щоб я знав, що воно хороше.

— Що ще вам потрібно, крім того, що я вам розповіла?

— Не знаю, але дізнаюся це на Землі. — Він говорив з абсолютною переконаністю.

— Ґолане, — втрутився Пелорат, — зірка показує диск.

Це справді було так. Комп’ютер, заклопотаний власними справами й анітрохи не зацікавлений у будь-яких обговореннях, які довкола нього точилися, поетапно наближався до зірки і сягнув відстані, яку встановив Тревіз.

Вони досі були далеко від орбітальної площини малих внутрішніх планет, і комп’ютер розділив екран, показуючи кожну з них трьох.

Температура найближчої до зірки планети сягала рівня, необхідного для існування рідкої води, а ще там була киснева атмосфера.

Тревіз дочекався обчислення орбіти, і перші приблизні оцінки здавалися обґрунтованими. Він продовжив обчислення, бо що довше спостерігаєш рух планети, то точніші матимеш дані про її орбітальні елементи.

— Перед нами придатна для життя планета, —