Читати книгу - "Спокута"

— Жодних секретів за обіднім столом, хлопчики. Ми всі воліли б вас почути, якщо ви не заперечуєте.

Джексон, делегований дати відповідь, проковтнув грудку в горлі. Його брат дивився собі на коліна.

— Ми хотіли б вийти, тітонько Емілі. Будь ласка, можна піти до туалету?

— Авжеж. Тільки треба казати «дозвольте», а не «можна». І немає потреби докладно описувати таку специфічну мету.

Близнята зіслизнули зі стільців. Коли діти наближалися до виходу, раптом заверещала Брайоні, указуючи на них.

— Мої шкарпетки! Вони наділи мої шкарпетки в полуничку!

Хлопці зупинилися, озирнулися та присоромлено звели очі з-під ніг на свою тітку. Брайоні припіднялася. Роббі збагнув, що в ній вирують шалені емоції, шукаючи виходу.

— Ви ввійшли до моєї кімнати й узяли їх з шухляди.

Сесилія озвалася вперше за всю вечерю. Старшу сестру теж переповнювали надто глибокі почуття, і треба було дати їм вихід.

— Стули пельку, заради Бога! Ти вже набридла, розігруєш тут маленьку примхливу примадонну. У хлопців не було чистих шкарпеток, тож я їм позичила твої.

Брайоні приголомшено втупилася в неї. Це була справжня зрада — а вона так прагнула врятувати сестру! Джексон і П'єро, як і раніше, зизили на тітку, доки та не відпустила їх ледь помітним глузливим кивком. Вони зачинили по собі двері з перебільшеною, можливо, навіть гротескною ретельністю, і щойно відпустили ручку, як Емілі та всі присутні знову взялися до ложок.

— Ти могла б не так експресивно поводитися зі своєю сестрою,— промовила місіс Талліс м'яко. Щойно Сесилія повернулася до матері, як Роббі вловив у неї під пахвами запах поту, що змусило його уявити дівчину на свіжоскошеній траві. Скоро вони будуть надворі. На мить він заплющив очі. Поряд з ним стояв двопінтовий глечик із заварним кремом, і Роббі спитав себе, чи вистачить у нього сил підняти цю порцію.

— Мені дуже шкода, Емілі. Але вона випробовує моє терпіння цілий день.

Брайоні озвалася спокійно-дорослим тоном:

— Досить дивно чути це від тебе.

— Ти про що?

А ось це питання, знав Роббі, було зайве. Зараз Брайоні переживає невизначений перехідний період між дитячим і дорослим світами — і вона непередбачувано перетинає межу то туди, то назад. Зараз, у цій ситуації, вона почувалася безпечніше, якщо поводилась як обурена маленька дівчинка.

Насправді Брайоні сама не дуже ясно уявляла, що мала на увазі, але Роббі не міг цього знати, тому вирішив мигцем змінити тему. Він повернувся до Лоли, яка сиділа ліворуч од нього, та сказав голосно, щоб почули всі за столом:

— Вони хороші хлопці, твої брати.

— Ха! — дико пирхнула Брайоні й, не давши кузині й слова мовити, повела далі: — З цього й видно, як мало ви розумієте.

Емілі поклала ложку.

— Люба, якщо так триватиме й далі, мені доведеться попросити тебе піти з-за столу.

— Але погляньте, що вони з нею зробили. Обличчя роздряпали, зробили їй «кропивку»!

Усі подивилися на Лолу: вона пашіла, і потемнілий колір її шкіри приховав веснянки та зробив подряпини не такими яскравими.

— Вигляд не надто жахливий,— сказав Роббі.

Брайоні зиркнула на нього. Мати промовила:

— Це від хлоп'ячих нігтів. Треба намастити якоюсь маззю.

Лола набралася сміливості та сказала:

— А я, власне, уже це зробила. Почуваюся набагато краще.

Пол Маршалл відкашлявся.

— Я сам бачив: довелося розбороняти й відірвати їх од неї. Маю сказати, ці малята мене здивували. Вони просто навалилися на неї...

Емілі встала зі стільця. Підійшла до Лоли і взяла за руки.

— Поглянь собі на руки! Це не просто садна. У тебе руки геть подряпані. Як же вони це зробили?

— Не знаю, тітонько Емілі.

Маршалл знову відкинувся на спинку стільця. Гість звернувся понад головами Сесилії та Роббі до старшої дівчинки, яка дивилася на нього, й очі в неї наливалися слізьми.

— Нема нічого ганебного в дрібній чварі, ти ж знаєш. Ти смілива дівчина, просто тебе збили з ніг.

Лола зібрала всі сили, щоб не заплакати. Емілі пригорнула племінницю за талію і погладила по голові.

— Ви маєте рацію,— звернувся Маршалл до Роббі,— вони хороші хлопці. Але, по-моєму, останнім часом їм було непереливки.

Роббі хотілося знати, чому Маршалл не згадав про це раніше, якщо Лола так сильно постраждала, але тут почалася метушня. Леон крикнув до матері:

— Хочете подзвоню лікарю?

Сесилія встала з-за столу. Роббі торкнувся її руки, і вона озирнулася, і вперше з того епізоду в бібліотеці їхні очі зустрілися. Не було ні вільної секунди, щоб зробити щось ще, і вона поспішила до товариства, щоб бути поряд з матір'ю, яка вже наказувала накласти холодний компрес. Емілі бурмотіла втішні слова, гладячи племінницю по голові. Маршалл залишився на своєму місці й наповнив склянку. Брайоні теж підвелася — видала знову по-дівчачому пронизливо верескнула. Вона взяла з Джексонового стільця якийсь конверт і підняла, щоб показати знахідку.

— Лист!

Вона почала його розпечатувати. Роббі не міг утриматися від питання:

— Кому це адресовано?

— Тут сказано: «Усім».

Лола виборсалася з тітчиних обіймів і витерла обличчя серветкою. Емілі звернула увагу на новий привід продемонструвати владу.

— Ти його не відкриєш. Ти зробиш, як тобі кажуть, і віддаси його мені.

Брайоні вловила незвичний тон у материному голосі й мовчки обійшла стіл, тримаючи конверт. Емілі відступила на крок од Лоли, витягуючи розлінований клаптик паперу. Поки вона читала вголос, Роббі й Сесилія теж змогли прочитати лист:

Ми збіраємося втекти тому то Лола і Бетті нас тироризують і ми хочимо додому. Простіть ми взяли трохи хрукти І неси не було.

Кожний з хлопців підписав своє ім'я кучерявими розчерками.

Потому як Емілі озвучила послання, запала тиша. Лола встала і ступила кілька кроків до вікна, потім передумала і повернулася в кінець столу. Вона водила поглядом, неуважно похитуючи головою, і мурмотіла знов і знов:

— О чорт, о чорт...

Маршалл підійшов і накрив її руку своєю.

— Та все буде гаразд. Ми розіб'ємося на групи і знайдемо їх — і оком не моргнеш.

— Абсолютно,—