Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі"

– І ти весь цей час мовчав про це! - радісно зіскакую зі стільця й мало не кидаюсь Максиму на шию, але вчасно себе зупиняю. – Це ж просто чудово. Тепер не доведеться морочити голову з пошуком нового житла. 

– А як же твоя подруга? - звужує очі Максим. 

Невже Темний щось йому доповів про учорашній інцидент.

 – Ну не до скону ж мені у неї житло винаймати, — байдуже пирхаю, обходячи тему вчорашньої сварки з колишньою подругою. 

– Ну тоді я зателефоную Тиму, і ми у трьох поїдемо забирати твої речі.

– Та я і сама можу, — невдумливо випалюю. 

– А я так не вважаю, — підтиснувши губи, карбує Свердлов, відверто натякаючи на мій вигляд. 

Ах, так. Я ж лише в одній трикотажній футболці, і все. 

Як тільки ми закінчили снідати, до нас нарешті завітав той самий Темний. І вже понад хвилину чоловік з кривою усмішкою оглядає мій тимчасовий прикид. 

– І у цьому, даруйте, вбранні ти збиралася їхати сама через все місто, щоб забрати свої речі.

– Так, — невпевнено тягну, червоніючи під нахабним поглядом охоронця Максима Вікторовича.

– Гордєєва, ти звісно і в дитинстві була відчайдухом, але зараз я бачу ти взагалі без комплексів.

– До чого тут це? Я б таксі взяла. І причому тут дитинство, ми з тобою познайомилися набагато пізніше.

– Для мене ти як тоді була лише, доібнотою, і зараз залишаєшся, — недбало пирхає чоловік. 

– Да що ти... говориш...- хочу відповісти йому щось кольке, але сама не знаю що.

– Темний досить, — біля мене грізною горою виростає Свердлов. – Ти не бачиш Маша і так розгублена.

– Ну добре, — Тим підіймає руки до гори, ніби здається. – Не буду я більше діставати твою дівчину. Ви ж тепер нарешті разом? 

– Ні, — в один голос випалюємо ми з Максимом.

– Тоді що вона робить зранку в тебе вдома в такому вигляді, — чоловік підозріло скидає світлу брів. 

– П'є каву, що не бачиш, — спалює друга потемнілим поглядом Максим. 

– Ну тоді питань більше не маю, — Тимофій розтягує трішки повнуваті губи у широкій посмішці. – Тепер мені ще цікавіше дізнатися чим закінчаться ваші хованки.

– У якому сенсі, — войовничо упираю руки в боки. 

– Та в будь-якому. Коли ви вже зрозумієте що досить ховатися від почуттів і відкриєтеся одне одному, — несподівано серйозно промовляє Темний. 

Я так і застигаю з відкритим від здивування ротом. 

– Про які почуття ти кажеш? - вставши зі стільця нервово осмикую футболку, хоча вона і так була достатньо довгою.

– Я думаю нам вже час їхати, – із-за моєї спини чую хрипкий голос Макса, та обертаюся на нього. Чоловік миттєво відводить очі. 

Що взагалі тут відбувається? 

– Так, краще нам виїжджати поки твоя подруга ще вдома, а то в мене немає бажання вибивати їй двері.

– А Ірка що чекає?

– Так, я із нею вчора домовився. Вона ж відібрала в тебе ключі?

У відповідь тільки згідно хитаю головою. 

Коли ми приїжджаємо до квартири, Ірка дійсно вдома та ще і, як не дивно, твереза.  

На обличчі колишньої подружки сіяє найсолодша усмішка, очі горять невимовною радістю. 

Поки я збираюся вона весь час треться біля Тима, і щось у нього питає. А коли той неохоче відповідає у властивій йому грубій манері, то заливається гучним неприродним сміхом.

Все вказувало на те що подруга запала на Тимофія. Та це і не дивно. Її Валерик і в підметки не годиться до голови охорони Максима Вікторовича. Тимофій був дуже своєрідної зовнішності, але не менш привабливої ніж у його ліпшого друга. Високий, широкоплечий, брутальний, небезпечний. 

Саме таких чоловіків любила Ірка. Шкода, що вони її не дуже. 

Тим лише дратується від нав'язливої уваги дівчини, кривиться та мене підганяє, щоб збиралася швидше. А я не люблю коли на мене тиснуть. Тому збираюся ще повільніше, бо раптом щось забуду, дратуючи цим його ще більше.

Макс же, дивлячись на цю картину просто стоїть і ірже.

Ось так, під чуйним наглядом Тимофія, Ірки та Макса, я зібрала всі свої речі, і нарешті покинула цю квартиру, щоб переїхати до окремого житла.