Читати книгу - "Біблія"

2 Чом же одїж твоя червона, а ризи твої - мов у того, що топтав виноград у тискарнї?

3 Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою;

4 День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх.

5 Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя - вона піддержала мене;

6 І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.

7 О, вдячно буду згадувати змилуваннє Господнє, і буду славити Господа за все те, що Господь дарував нам; за всї блага для дому Ізраїля, які явив йому в милосердю свому і великій ласкавостї своїй.

8 Він бо сказав: Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, - і він спасав їх.

9 В кожній недолї їх він не покидав їх, і ангел лиця його рятував їх; з любови своєї й з милосердя свого визволяв їх; підняв їх і носив по всї днї давні.

10 Та вони неслухняні бували й печалї завдавали духові його; за те ж він одвертався і ставав їм неприятельом; і сам воював проти них.

11 Тодї згадав народ часи давні, Мойсейові: де він - той, що вивів їх із моря з пастирем овець його? де той, що сьвятого духа свого вложив йому в серце?

12 Той, що вів Мойсея за праву руку величним рамям своїм; роздїлив перед ним води, щоб вічне вчинити імя собі;

13 Той, що вів їх через безоднї, мов коня степом широким, та й не спотикались.

14 Мов стадо, що легко сходить у долину, так дух Господень вів їх до впокою. Оттак водив ти твій нарід, щоб собі імя славне вчинити.

15 Споглянь же з небес, подивись із пробутку твого сьвятого й славного: Де любовний жар і кріпость твоя? - ласкавість твоя й милосердє твоє до мене - вони здержані!

16 Нї, тілько ти - отець наш; бо Авраам нас не відав, та й не знав про нас Ізраїль; ти, ти, Господь, - отець наш; від віків на імя тобі: Відкупитель наш.

17 Про що, Господи, допустив ти се на нас, щоб з путя твого ми збились, щоб закаменїло серце наше й перестало тебе боятись? Обернися ж задля слуг твоїх, задля поколїнь наслїддя твого.

18 На короткий час допалась вона народові сьвятостї твоєї, вороги бо наші взяли під ноги сьвятиню твою.

19 М и тепер такими стали, наче б ти нїколи й не володїв над нами, наче б імя твоє не йменувалось над нами.

Iсаія 63

1 О, коли б ти прорвав небеса й зі- йшов! гори б таяли від лиця твого,

2 Як від жару розтоплюючого, як від огню, що вода кипить від него, щоб імя твоє узнали вороги твої; од лиця твого задрожали б народи.

3 Як творив ти страшні дїла, яких ми й не сподївались, і сходив униз, то гори таяли від лиця твого.

4 Од віків бо не чували, й до уший не доходило, та й нїяке око не видало иншого Бога крім тебе, що стільки вчинив би тим, що надїються на него.

5 Милостиво стрічав єси всякого, хто радо чинив справедливість, і про тебе думав на дорогах своїх. Та ось, ти прогнївився, за те, що ми з давна грішили, і як же нам спастися?

6 Всї ми породились - як прокажений, і вся праведність наша - як поваляна одежа; всї ми повяли, мов те листє, і гріхи наші, наче вітер, розносять нас.

7 І нема, хто б призивав імя твоє, хто б постановив твердо, за тебе держатись; тим то й сховав ти од нас обличчє твоє, та й покинув нас погибати в беззаконнях наших.

8 Тепер же, Господи, - та ж ти наш отець; ми глина, а ти творець наш, і всї ми - дїло руки твоєї.

9 Не гнївайся, Господи, без міри; не згадуй до віку беззаконня наші. Глянь: ми ж усї - народ твій.

10 Он, городи сьвятостї твоєї стали пустками; запустїв і Сион, та й Ерусалим спустошений.

11 Храм осьвящення нашого й нашої слави, де батьки наші тебе прославляли, згорів у пожарі, і всї дорогоцїнності наші розграбовані.

12 Чи то ж іще й після сього будеш здержуватись, Господи, чи все ще будеш мовчати і нас без міри карати?

Iсаія 64

1 Я дав пізнати себе тим, що про мене не питались; мене знайшли такі, що мене не шукали. Ось я! ось я! сказав я народові, що не звав себе моїм іменем.

2 По всяк день простягав я руки мої до народу неслухняного, що ходив путями лихими, по своїй вподобі,

3 До народу, що мене безнастанно в лице зневажає, бо приносить жертви по садах та палить кадило на цеглї;

4 Що седить у гробах, та в печерах ночи проводить; їсть свинину, а гидка юшка в посудах його;

5 Що говорить: Стій здалека, не наближуйся до мене, бо я сьвятий проти тебе! Вони - дим їдкий для мого носа, - огонь, що по всяк день горить.

6 От, що написано-призначено передо мною: Не буду мовчати, а відплачу, віддам їм у лоно.

7 Ваші переступи, говорить Господь, а заразом і беззаконня отцїв ваших, що кадили на горах і по горбищах зневажали мене, й одміряю в лоня їх все, що здавна коїли.

8 Так говорить Господь: Коли в виноградньому гронї повно соку, кажуть: Гляди, щоб ти його не вшкодив, бо в ньому благодать; те ж учиню я й задля слуг моїх, щоб не всїх погубити:

9 Я виведу з Якова потомство і від Юди наслїдника гір моїх, а внаслїдують те вибрані мої і слуги мої будуть там жити.

10