Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

— Алло?

— Алло, Кейт Семюелівно? — з того боку лінії почувся хрипкий чоловічий голос.

— Так, а з ким я розмовляю?

— Я Марк Маратович.

— Я Ваш теперішній директор і мені потрібно, щоб Ви долучилися до своїх обов'язків в даний момент. Сьогодні відбудеться прийом, на якому нам обов'язково потрібно бути присутнім. Нам треба укласти контракт і якщо Ви не будете готові за дві години – Ви  звільнені!

— Добре, я буду. — записавши адресу, я поспішно набрала номер подруги.

— Алло, Каміл, рятуй!

— Ще й дві години не минуло, а в тебе вже щось трапилось. — сміється подруга.

— Посиди з Майєю, вона зараз спить, але я боюся, що вона прокинеться і шукатиме мене. Каміл, будь ласка. — мало не плачу я.

— Добре, заспокойся. Я зараз приїду.

Поклавши трубку, я попрямувала до шафи. Потрібно щось елегантне, щоб гарно виглядати. Перебрала півшафи, доки не знайшла потрібну сукню. Ніжно — персикова сукня, з поясом — бантом наперевагу і довгою трохи нижче коліна. Його колись подарував мені Метью, коли я сказала, що мені нема чого надіти на романтичну вечерю. Коли приїхала Камі, я була в повній готовності. Трохи підфарбовані вії, завиті локони.

— Що в тебе сталося? — запитує вона.

— Мені сказали зараз терміново виходити на роботу, а інакше звільнять. — у сумочці задзвонив телефон.

— Алло?

— Я під будинком, виходьте. — сказав начальник і я, сказавши Камілі, яка нічого не розуміє, що поясню все після повернення, зникла за дверима квартири.

Коли вийшла, прослизнула думка, що я не знаю, яка машина мені потрібна. Але цю думку одразу перебило клацання дверей, які відкрилися в запрошуючому жесті. Підійшовши до відчинених дверей, я запитала:

— Марк Маратович?

— Так, сідайте. — і я сіла в машину.

— Я не дуже балакучий, але хочу заздалегідь сказати – я не поєдную особисте з роботою. — я розізлилась.

— Та як Ви смієте? Я нічого такого не думала.

— Я Вас і не звинувачую, просто попереджаю. — закінчив чоловік і всю дорогу до місця призначення їхали мовчки.

— Приїхали. — сказав чоловік і вийшов. Я, у свою чергу, не наважилася випробовувати долю і вийшла сама, не чекаючи, поки він відчинить мені двері.

Надворі змогла в деталях розглянути маєток, де відбувався захід. І змогла нарешті розгледіти свого роботовласника. Він був схожий на якогось актора. Чорне волосся, гострі риси обличчя. Він запропонував мені руку і я, вирішивши, що сьогодні відвертощів достатньо, взяла його під лікоть.

Коли ми зайшли, перше, що спало на погляд, це освітленість приміщень. Великий зал, столики з закусками і офіціанти, що носили шаманське. Марк у одного з них узяв два келихи – один собі, а другий простягнув мені. Але смакувати напій я і не подумала, пам'ятала, як мене розвозило від спиртного. Директор теж не поспішав, і я зробив висновок, що шампанське для вигляду.

— Пішли, я представлю тебе кільком людям. — кивнувши, я знову взяла його під лікоть.

Ми ходили по залі, а я задумалася. Якщо такі бали влаштовують високопоставлені люди, то яка посада в Марка Маратовича? Я працювала у невеликій компанії.

— Добрий вечір. — сказав блондин, що підійшов до нас.

— Добрий. – кивнув директор. —Дозвольте познайомити, Кейт Семюелівно. Мій секретар і супутниця на цьому вечорі.

— Приємно познайомиться, я Андрій Сергійович. — усміхнулася.

— Взаємно. — блондин перевів погляд на мого начальника.

— Марку, коли будуть готові документи?

— Думаю, до кінця тижня ми їх підпишемо. — Андрій кивнув, і хотів було розгорнутися, як позаду нього почувся жіночій регіт, і на плечі блондину лягла долоня.

— Вітаю, панове. — сказав чоловік, що з'явився.

— О, Лукас! — блондин відступив і моєму погляду відкрилася пара. Чоловік з темно-каштановим волоссям і жінка з карамельно-каштановим.

— Я відійду до вбиральні. — сказала босові на вухо.

Спіймавши одного з офіціантів і дізнавшись, де вона знаходиться, всунула йому келих із шампанським і пішла у потрібному напрямку. Тільки прийшовши, одразу вмилася. Для мене такі прийоми це справжній стрес, адже вони нагадують про батька Майї. Умила обличчя холодною водою і більш-менш полегшало. Паніка пройшла. Коли я підправляла трохи зіпсований  макіяж, з однієї кабінки вийшла брюнетка із зачіскою "під каре". Вона мила руки, а я підводила вії.

— За скільки тебе купили? — спитала та, повернувшись до мене обличчям.

— Що вибач? — подумала, що мені почулося.

— Скільки тобі заплатили за цей вечір? — повторила вона.

— Ти не за ту мене прийняла. — говорю, збираючись йти геть.

— Та залиш, видно ж як ти малюєшся. Ми тут усі такі. То скільки? Боюся, що здешевіла цього вечора. — каже вона, а я розвертаюсь і задихаюсь від гніву. Хіба що іскри від мене не летіли.

— Якщо ти так працюєш, не приплітай усіх одразу, до людей, подібних до тебе. — каже жіночий голос за моєю спиною. Я обертаюсь і бачу ту шатенку, від погляду якої й пішла. Вона стояла в дверях, мабуть за мною попросили сходити.

— Чи ти і мене хочеш туди приплести? — каже вона, а брюнетка, схиливши голову, відповіла:

— Ні, мадам Вінчестер. — і вона кулею вилітає з туалету. А я переводжу погляд на другу.

— Я Тіана. — з доброю усмішкою каже вона.

— А я Кейт.

— Не слухай таких, Кейт. Вони лише інструмент у чоловічих руках. А ми кохані жінки.

— Я всього лише секретар. — говорю, а сама думаю:

— Не повірить.

— Добре. — відповідає вона і задумливо киває.

— Пішли, нас зачекалися. — каже, та показує на вихід.

— Добре, мадам... — домовити вона не дає.

— Просто Тіана.

— Гаразд. — усміхаюся я і ми прямуємо до чоловіків.

— Я повернула вам супутницю. — з лукавою усмішкою каже Тіа до мого начальника.

— Дякую. — відповідає їй Марк Маратович із тією ж лукавою усмішкою.

Мене це збентежило не на жарт. Виглядає так, ніби вони добре знайомі. Немов коханці чи дуже близькі люди. Але цього не може бути, адже у начальника прізвище Єфремов, а Тіану дівчина у туалеті назвала Вінчестер.