Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Уклався на ліжко, і поквапився розстебнути штани, оголивши свій член. Я навіть не збентежилася, побачивши його, бо ледь не розсміялася. Це так кумедно. Він такий самий жалюгідний, як і його власник. Я повільно підійшла до ліжка, бо воно стояло дорогою до суміжного виходу, обережно намацала картку в кишені сукні, і різко кинулася до дверей, хутко встрибнувши в сусідній номер до мсьє Шері. Чоловік спантеличено подивився на мене, навіть попри свою флегматичність видавши здивування. 

– Стій, лайнюшка! - прошипів ззаду Анрі, який кинувся слідом за мною, мабуть забувши, що в номері є гість. Я підбігла до Крістофа, і стала за його спиною, наче він мав якось врятувати мене. Анрі підвів погляд, і нарешті помітив Шері. Дідько! Цей бовдур навіть штани не застібнув.

– Що відбувається? - Крістоф не ворушився з місця, закриваючи мене собою.

– Мсьє Шері, перепрошую. Деякі робочі моменти, - широко посміхнувся Анрі, і скуто почав наближатися, вочевидь, щоб забрати мене. Крістоф виставив руку, зупиняючи його.

– Саме тому ви вирішили похизуватися переді мною своїм принаддям? - спитав Шері, і Анрі викотив очі, різко розвернувся, та застебнув блискавку.

– Перепрошую. Обов'язково віддам розпорядження, щоб вам принесли якісь напої за рахунок закладу у якості компенсації, - який ввічливий підлабузник.

– Вам не здається, що в наші часи домагаються жінок лише отупілі скупердяї? - спокійно зауважив Крістоф. Не зрозуміла, що він мав на увазі. – Зараз все можна купити, якщо дуже хочеться, а лізти до колеги при свідках і камерах – суцільне збочення.

– Це все непорозуміння! - обурився Анрі, і Крістоф відчинив двері, тицьнувши в отвір пальцем. 

– Я взагалі-то просив не турбувати. Сервіс повністю недопрацьований, - хмикнув Шері, і Анрі вийшов назад у сусідній номер, поглядаючи на мене. Я не піду туди зараз, хоча прибирання ніхто не скасовував.

Крістоф захлопнув за ним двері, і очікуюче подивився на мене. Я проковтнула від хвилювання, і наважилася на розмову.

– Мсьє Шері...

– Софі, ви розумієте, що замовчувати про таку поведінку начальства не можна? - суворо спитав він, перебивши мене.

– Я розумію, але... - запнулася я, бо соромно було нестерпно. Він має рацію, а я зараз скажу жахливу нісенітницю. – В мене випробувальний термін. Я не можу скаржитися...

– Коли в таких порожньоголових дівчат з'явиться розуміння, що вони руйнують наше суспільство?.. - зітхнув він, і присів на ліжко. Я помітила, що на ньому вже був інший одяг. – Риторичне питання. Не напружуйтесь.

– Я не можу втратити роботу. Стільки зусиль, і все вийде дарма... Не засуджуйте мене.

– Я не засуджую. Лише хочу поставити вам кілька питань, мадемуазель Ріше, - загадково усміхнувся Крістоф, і поплескав по ліжку біля себе. Я слухняно сіла поруч.

– Я вас слухаю.

– Ви вмієте готувати?

– Авжеж. Мама навчила мене чудово готувати, - посміхнулася я, але одразу ж припинила, бо до чого тут моя посмішка.

– Ви живете з батьками або сама? Чоловік, хлопець, дівчина – щось з цього маєте? - до чого йде ця розмова?

– Я не розумію, до чого ці питання. Ви хочете опуститися на один рівень з нашим керуючим готелем? - розгублено спитала я, і Крістоф розсміявся.

– Я хочу запропонувати вам роботу. Скільки вам тут платять? Плачу втричі більше, - зовсім серйозно сказав Крістоф, і мої очі поповзли на чоло.